Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

А потім він чомусь озирнувся. І насамперед замість стіни побачив подобу дзеркала, в якому плескалося світло, на щастя, вже не таке яскраве. І воно продовжувало поступово тьмяніти.

Ромул навіть зрадів трохи, вирішивши, що нічого, крім яскравого спалаху, закликачі бога так і не отримають.

Ларама чомусь закричала. Притулилася долонями до невидимої перешкоди і почала щось шепотіти.

І поки Ромул дивився на неї, стіна-дзеркало майже перестала світитися, в ній захлюпалася темрява, з якої сплелася незрозуміла постать і стрибнула вперед.

Ларама знову закричала, показуючи Ромулу на цю фігуру.

Він обернувся і практично ніс до носа зіткнувся зі згустком темряви, що відділився від стіни. Він ворушився і швидко міняв обриси. Ромул не те щоб не встиг щось зробити і спробувати якось захиститися, він не встиг навіть збагнути, що цим слід зайнятися. А темрява перетекла сама в себе і перетворилася на велику лисицю з вогненним хвостом і рисячими китичками на вухах.

За спиною Ромула хтось щось заволав про божественного посланця, порятунок світу і необхідну для цього порятунку силу. А імператор сидів, не ворушився і дивився у лисячі очі.

— Цікаво, — прошелестіло одразу з усіх боків. — Дуже цікаво… Втім, так навіть краще, так буде стабільнішим і стійкішим. І шви зростуться швидше, а потім можна буде різати. По-справжньому різати, а не робити ці жалюгідні проколи. Це навіть добре.

Ларама знову закричала. Хтось продовжував вимагати сили, присягаючись усіх врятувати та захистити. А лисиця знову перетекла сама в себе, перетворилася на невисоку дівчину, коротко стрижену, відчайдушно руду і з тими ж рисячими китичками на вухах. Вона лагідно посміхнулася і прошепотіла:

— Не бійся, тобі допоможуть, а потім сподобається.

І наступної миті пробила долонею грудну клітку Ромулу. І здається, стиснула в руці серце. І зробила щось таке, що він відчув, що спалахнув, миттєво обсипався попелом, а потім відновився і продовжив горіти.

— Отак краще, — прошепотіла дівчина-лисиця, розкинула руки і стрибнула назад спиною, миттєво злившись із пітьмою і пропавши.

А Ромул виявив, що може знову дихати.

І що вогонь, що пожирає зсередини, нікуди не подівся.

І що терміново треба встати та піти з цього каменю.

І останнє було хоча б зрозуміло і начебто не складно.

Він підвівся, сперся долонею на невидиму перешкоду, яка взяла й обсипалась осколками, що танули на льоту, зістрибнув на землю, похитнувся і помахом руки відштовхнув від себе незнайомців у плащах, яких уже почали тіснити нічні вовки. Переступив через смиканого, навіщось усміхнувся військовому, котрий стояв стовпом плескав очима, а потім потрапив в обійми Ларами. І одразу полегшало, бо частина вогню розчинилась в ній.

— Швидше! Потрібно забрати, надто багато, він же не витримає! — закричала примара, на когось озирнувшись.

І Ромул знову знепритомнів. Цього разу з відчуттям задоволення та деякою зловтіхою.

Тому що навіть він зрозумів, що у закликачів богів вийшло зовсім не те, що вони чекали. І все те, що вимагав хтось для захисту та порятунку світу, чи ніхто так і не отримав, чи воно дісталося ключу. Загалом самі себе перехитрили.

Ідіоти.

***

Прийшов до тями Ромул через те, що на обличчя лили щось холодне.

— Ось бачите, живісінький, — задоволено сказав незнайомий жіночий голос.

Ромула підхопили під лікті, посадили і на деякий час дали спокій. І він весь цей час ні про що не думав і почував себе так, ніби на голову впала частина розписної стелі в тронному залі. І за тим, як мрійників про порятунок імперії спочатку обдаровують блокаторами магії, а потім змушують лізти вгору, до виходу з колодязя, спостерігав мляво і без особливого інтересу. Навіть зловтіха кудись поділася.

Кілька разів до Ромула підходила Ларама, котра яскраво світилася, невагомо торкалася долонею лоба, хитала головою і тихо на когось лаялася.

Те, як Ромул підіймався по скобах, чомусь не запам'ятав. Просто в якийсь момент виявив себе зовні. А в руках була чашка, з котрої пив терпкий напій.

— Ви здатні розуміти, що я говорю? — допитувалася незнайома вовчиця.

Імператор невпевнено кивнув.

— З вами нічого страшного не сталося, хоч би що там думала ваша опікунка. — Жінка кивнула на таку ж яскраву Лараму, котра щось шипіла непримітному рятівнику імперії. — Думаю, Радда має рацію, у вас з народження був дар. Просто демон якось його приховав і запечатав, ніхто й не бачив. Навіть ми не завжди здатні помітити те, що створив демон. Іноді навіть у самих собі. — Вона чомусь сумно посміхнулась і рішуче хитнула головою. — Так, у ознаках ця дівчинка не помилилася, вона взагалі розумниця, її вчителям є чим пишатися.

Ромул кивнув. У тому, що Радда розумниця, він анітрохи не сумнівався.

— Блокувати ваш дар, гадаю, зараз не можна. Занадто нестабільна ситуація. А користуватись ним ви, на жаль, зовсім не вмієте, — продовжила говорити вовчиця. — І навіть Ларама вам зараз не допоможе, вона на якийсь час втратила здатність ставати невидимою. Забагато сили з вас витягла, зате не дала згоріти. Хоробра жінка і вас любить. — Вона посміхнулася, дочекалася від Ромула чергового кивка і продовжила: — Будьте дуже обережні й насамперед намагайтеся не накоплювати злість. Зараз це робити не можна, вона може вирватися разом із вогнем.

— І я все спалю, — з хихиканням зрозумів Ромул.

Вовчиця кивнула.

— Спалите. Або розламаєте. Або в пилюку зітрете. Сили у вас зараз дуже багато, ніби вона всі ці роки збиралася, не маючи можливості вийти... Загалом, будьте дуже обережні. Адже вам навіть заспокійливе пити не можна, бо незрозуміло, що з цього вийде. Ми доглянемо. У палаці ваша опікунка теж наглядатиме і спробує забрати ще трохи цієї поганої сили. І…

— І мені доведеться вчитися бути магом, — зрозумів Ромул і розплився в посмішці.

Потім він довго дивився на рятівників імперії. Просто дивився. А вони чомусь опускали очі, починали переминатися з ноги на ногу, червоніли, блідли і явно хотіли опинитись десь далеко від нього. Що їм сказати, Ромул так і не придумав, тому в результаті просто пішов до свого коня і приведених до тями вартових.