Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Говорила — і водночас сама собі зізнавалася, що він, вочевидь, саме такий. З його замашками — справжній потенційний серійний спокусник.

— А поки що ми з вами практично чужі люди, тож прошу триматися від мене на відстані, — закінчила вона й застигла, побачивши в його очах небезпечний блиск.

— Хочете потоваришувати? — протягнув він з глухим відтінком погрози в голосі. Такий тон більше пасує тому, хто готується до атаки, а не до розмови про дружбу.

— Для початку, — сміливо кинула Віка.

— Триматися від вас подалі? — повторив її слова ельф, і в її тілі пробігли мурахи, коли він заговорив тихим, вкрадливим тоном.

Всупереч її проханням, він повільно нахилився, поки не вперся руками в ліжко, по обидва боки її плечей, нависаючи над нею, мов верба, що схилилася до річкової води. Їхні носи були вже майже впритул.

— На відстані, — повторила Вікторія, втискуючись у подушку.

— Так? — спитав він, зухвало усміхаючись їй просто в обличчя.

— Ні, подалі! — знову твердо наголосила дівчина, виразно відчуваючи загрозу — тепер уже цілком тілесну.

Схоже, його дражнив сам факт опору. Слова мали зворотній ефект.

«Невже його збуджує, коли йому відмовляють? — майнула панічна думка. — Мамо рідна, в чиї руки я потрапила? Я що, пробудила вулкан?»

— Так? — його губи вже майже торкнулися її. І тоді він припав до неї поцілунком.

Щоб відповісти, їй потрібно було розтулити вуста. Але як? Якщо його губи так щільно притиснуті?

— Нііі... — спробувала промукати вона крізь стиснуті щелепи.

— Здається, ви погодилися, — нахабно відповів він. — Мені здалося, ви сказали «так».

— Ні... — лише й встигла прошепотіти Віка, й то лиш на мить, бо варто було їй трохи розтулити рота, як він тут же скористався цим.

І треба сказати, цілуватися Темний умів. За лічені секунди її опір згас, і вона вже цілком віддавалася поцілунку. З кожною миттю він ставав усе гарячішим, і серце билося, мов скажене.

Метелики закружляли в животі, вогонь розгорявся — і тіло саме почало тягтися до нього, жадаючи продовження.

Аж раптом він зупинився, тяжко відірвавшись від її вуст.

— Думаю, ми вже достатньо з вами познайомилися, — прошепотів з лукавою усмішкою. — Судячи з вашої реакції, ви зовсім не проти кохання.

Зміст його слів пробивався до її свідомості крізь туман збудження й палаючих щік.

«Ах ти ж паразит! — розлючено подумала вона. — Роздражнив мене — і задоволений!»

— Я нормальна людина, і ніщо людське мені не чуже! — огризнулась Віка, блискаючи очима.

— Ви така чарівна, коли сердитесь, — відказав ельф, анітрохи не зніяковівши. — Але ще прекрасніша — коли в очах у вас палає пристрасть. Я міг би дивитися на це безкінечно...

Останні слова він прошепотів їй просто на вухо, обдаючи шкіру гарячим диханням.

Раптово вирівнявшись, він додав:

— Продовжимо сьогодні ввечері. Я ще не раз хочу бачити ці очі.

Й уже з порогу:

— А зараз — збирайтеся. Нас чекає імператор. Не личить змушувати його чекати.