Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дівчина у павутинні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчина у павутинні" автора Давид Лагеркранц. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 122
Перейти на сторінку:
мав на увазі?

— Я цього не чув. Скоро побачимося, сподіваюсь.

— І я сподіваюсь.

Лісбет Саландер таки вдалося заснути, але о пів на восьму ранку вона знову прокинулась. Дівчина почувалася не найкраще. Її нудило, голова боліла. І все ж їй було ліпше, ніж уночі. Лісбет перев’язала руку, вдяглася, поснідала двома розігрітими в мікрохвилівці пиріжками з м’ясом, запивши їх великою склянкою кока-коли, і, запхнувши тренувальну форму до спортивної сумки, вийшла з квартири. Буря вщухла, залишивши по всьому місту розкидане сміття й газети. Від майдану Мосебакке Лісбет рушила вулицею Ґетґатан, мугикаючи щось собі під носа.

Вигляд вона мала сердитий, навіть розлючений, і щонайменше двоє людей, сахнувшись, поступилися їй дорогою. Та насправді Лісбет просто була зосереджена. Вона не мала ані найменшого бажання тренуватися. Їй тільки хотілося додержати заведеного щоденного розпорядку й вивести з організму токсини. Тому Саландер і прямувала в бік вулиці Горнсґатан, звернувши прямісінько перед Горнсґатспуккелном до боксерського клубу «Зеро», що містився в підвалі й того ранку, як ніколи, здавався обшарпаним.

Що не кажи, а не завадило б трохи пройтися фарбою по стінах та й узагалі освіжити інтер’єр. Тут, либонь, нічого не міняли ще з сімдесятих. На стінах і досі висіли плакати Алі та Формана. Боксери на вигляд були такі самі, як і на другий день після легендарного бою в Кіншасі. Це, певно, можна пояснити тим, що відповідальний за клуб Обінце ще маленьким хлопчиком бачив бій на власні очі, а відтак бігав під очисним мусонним дощем з криками: «Аlі Вотауе!» Цей біг став не тільки його найщасливішим спогадом у житті, а й останньою, як він казав, крапкою «днів невинності».

Невдовзі після того його родині довелося тікати від терору Мобуту і все назавжди змінилось. Не було, певно, нічого дивного в тому, що він хотів зберегти цей історичний момент, перенісши його в забутий Богом боксерський клуб у стокгольмському районі Седермалм. Обінце й досі раз по раз розповідав про той бій. Зрештою, він рідко замовкав, весь час про щось розводячись.

Високий, кремезний, лисий базіка, він був один з небагатьох у залі, хто добре ставився до Лісбет, хоч, як і всі інші, мав її за трохи причмелену. Час від часу вона тренувалась енергійніше за решту завсідників клубу, кидаючись на груші й спаринг-партнерів, наче навіжена. Лісбет випромінювала якусь примітивну, несамовиту енергію, що з нею Обінце ніколи раніше не стикався.

Одного разу, ще не пізнавши дівчини як слід, він запропонував їй узяти участь у боксерському змаганні. Глузливе пирхання у відповідь назавжди відохотило Обінце від того, щоб пропонувати це Лісбет знову. Він не міг утямити, нащо дівчина так завзято тренується. А втім, йому й не треба було цього знати. Завзято тренуватися можна без будь-яких причин. І це краще, ніж енергійно пиячити, і взагалі краще від багатьох інших речей.

А може, вона й справді не покривила душею, коли пізно ввечері, приблизно рік тому, сказала, що бажає бути фізично підготованою до нових неприємностей. Обінце знав, що Лісбет уже не раз ускакувала в клопіт. Він прочитав про неї в інтернеті все, що зумів знайти, і чудово розумів, що їй хочеться бути у формі на той випадок, якщо з-за рогу раптом вихопиться якась тінь з минулого. Та й як він міг цього не розуміти, коли його батька й матір убили душогуби Мобуту.

Але чому Лісбет періодично закидала тренування і, здається, зовсім не рухалася, споживаючи лише нездорову їжу, Обінце було невтямки. Того ранку вона прийшла до спортзали вперше за останні два тижні — як завжди, демонстративно вдягнена в чорне і з пірсингом.

— Привіт, кралечко. Де пропадала?

— Робила дещо тяжко незаконне.

— Можу собі уявити. Певно, вибивала лайно з членів якоїсь банди байкерів чи щось таке.

Та Лісбет навіть не відповіла на цей жарт. Просто похмуро попрямувала в роздягальню, і тоді Обінце, знаючи напевно, що дівчина терпіти цього не може, заступив їй дорогу і глянув просто в обличчя.

— У тебе страх які червоні очі.

— У мене страх яке похмілля. Геть з дороги!

— Тоді я не бажаю тебе тут бачити, ти це знаєш.

— Skip the сгар.[22] Я хочу, щоб ти вибив з мене це лайно, — пирхнула дівчина.

Вона рушила далі, передяглася й повернулася назад у мішкуватих боксерських шортах та білій сорочці з чорним черепом на грудях. І хлопець не мав іншої ради, як вибивати з неї лайно.

Він пресував Лісбет, аж поки та тричі виблювала в сміттєве відро, і шпетив її гнилим словом як тільки міг. У відповідь вона теж відлаювалася на всю губу. А тоді просто пішла, передяглася й покинула залу, навіть не попрощавшись. Обінце почувався спустошеним, як майже завжди в такі хвилини. Можливо, він був у Лісбет навіть трішки закоханий. Принаймні точно небайдужий до неї. Та й хіба може не зачепити дівчина, яка так боксує?

Останнє, що він бачив, були її литки, коли вона піднімалася сходами нагору, а тому Обінце не міг знати, що, вийшовши на Горнсґатан, Лісбет відчула, як світ у неї перед очима схитнувся. Вона, важко дихаючи, притулилася до стіни будинку, а тоді, звівши дух, рушила далі в напрямку своєї квартири на Фіскарґатані. Опинившись удома, Лісбет випила ще одну велику склянку кока-коли й півлітра соку, завалилася на ліжко, тупо витріщаючись у стелю хвилин із десять-п’ятнадцять і думаючи про всяку всячину: про сингулярності й радіус чорної діри, про деякі особливості Шредінгерового рівняння й про Еда Нідгема.

Тільки коли світ знову повернув собі звичні барви, Саландер устала й подалася до комп’ютера. Хоч який опір вона чинила, а проте її змалку тягла до нього якась дивна сила, що з віком анітрохи не слабнула. Правда, цього дня Лісбет не мала великої охоти до шалених витівок. Вона лише зламала комп’ютер Мікаела Блумквіста — і остовпіла. Ще недавно вони жартували про Балдера, а тепер Блумквіст писав, що того вбили двома пострілами в голову.

— От дідько!.. — пробурмотіла вона, заходившись переглядати в інтернеті вечірні газети.

Там узагалі про це не розповідалося явно. Але здогадатися, що в замітках про шведського академіка, застреленого в себе вдома в Салтшебадені йшлося саме про Балдера, було нескладно. На той час поліціанти тримали язики на припоні, а журналісти ще не встигли наробити шелесту — без сумніву, не зрозумівши до кінця масштабу цієї історії. Минулої ночі, очевидно, відбулися важливіші події: буря, аварійне відімкнення електроенергії в усій країні, обурливі затримки поїздів, а також якісь новини у

1 ... 40 41 42 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у павутинні"