Читати книгу - "Любов у спадок"

Від цього страшного погляду в неї в голові ніби щось скаламутилося.

— Батьку! — відчайдушно закричала дівчина, кидаючись уперед. — Бране! Гіле! Бра-ане!

Її голосні зойки відлунням металися під склепінням мертвого замку, не досягаючи своєї мети. Вона вихором увірвалася в залу й зупинилась, ніби вкопана. Видимо, тут розігралася остання частина драми. Ледь вбігши до зали, вона відчула гострий запах крові й диму. Стіл було перевернуто, поламано, обгорілі лави розкидано.

Просто посередині, біля перекинутого столу, лежали двоє чоловіків. Із захололим серцем Еріка повільно рушила до них, інстинктивно намагаючись не наступати на запечені калюжі крові на підлозі. Вони так і лежали поруч — батько й Бранвен. Двоє лицарів, один із яких так і не склав посвяти, але вміло володів мечем…

Еріка схлипнула, знесилено прихилилася до дубового столу.

— Свята Діво, що ж це? — прошепотіла вона.

Дівчина простягла руку й обережно торкнулася обпаленого батькового волосся. Їй спало на думку, що так само вона гладила його волосся перед тим, як піти звідси. Вона пішла, а їх убили… Усіх. І Брана, й Джоша… Дівчина доторкнулася до щоки мертвого брата, але відразу відсмикнула руку, відчувши смертельний холод. Перед її очима опустилася якась завіса, ноги підкосились, і вона звалилася на коліна перед убитими.

— Як же ти допустив це, Господи?! — істерично вереснула дівчина, закидаючи голову. — Адже я так молилася тобі!!

Із її грудей вирвався якийсь нелюдський рик, що перейшов у судомне схлипування. Відповіддю їй було мовчання. У замку стояла тиша, тільки двері огидно порипували під поривами вітру. Вона ще раз уважно оглянула вбитих, і її погляд випадково ковзнув по столі, перекинутому на бік. «Я повернуся, татку» — прочитала вона ясно-брунатні літери на закіптюженій поверхні дошки. Еріка до крові закусила губу. По її обличчю котилися сльози, тіло дрібно трусилося. Раптом вона скочила на рівні, дико озираючись. Їй що — ввижається? Ні, знову повторилося. Кволий стогін, що почувся їй ще біля входу, знову пролунав серед моторошної тиші замку.

— Агов! Хто-небудь! Гіле!!! — заволала вона щосили, кидаючись нагору.

Її молодший брат… Може, він вижив? Повинен же лишитися хтось живий у цьому проклятому місці! Обгорілі сходи дивом не обвалилися під нею. Еріка, перестрибуючи сходинки, досягла верхнього майданчика.

— Гілберте! — закричала вона знову.

Кволий стогін долинав звідкілясь із кута.

Дівчина кинулася туди. Біля розчинених навстіж дверей до її кімнати лежав їхній замковий капелан.

— О Боже, отче Годвіне! — вигукнула вона, кидаючись до старого.

Священик напівлежав, невпевнено спираючись спиною на стіну. Обличчя йому перетинав слід від удару, одне око цілком витекло з очниці… Довга кривава смуга тяглася до нього з глибини коридору. Видимо, він повз до сходів, але сили полишили його. Хрипке дихання з натугою виривалося з його кволих грудей, однак він був ще живий.

— Отче Годвіне! — Еріка обережно спробувала підняти священика.

Схоже, він був у нестямі. Господи, хоч би хто-небудь допоміг їй! Він же, напевне, лежить тут давно! Дівчина безпорадно озиралася навколо, не знаючи, що робити. Нести його самій? Але чи зможе вона? Зважаючи на все, старому дуже зле.

— Зараз я вас винесу звідси, — пообіцяла вона, намагаючись зручніше перехопити капелана. — Я вас витягну…

Поранений застогнав, його рука кволо ворухнулася. Одне око отця Годвіна насилу розплющилося, й Еріка мимоволі відсахнулась — таким божевільним здався його погляд.

— Ізидіть усі, — бурмотів він, гарячково нишпорячи рукою в по грудях, щоб намацати свій натільний хрест. — Ізидіть, демони! Невже ви не відаєте жалю? Будьте прокляті! Геть!

Капелан злякано заслонився від неї тремтячою рукою.

— Отче Годвіне, не бійтеся! — ковтаючи сльози, просила вона. — Це я, Еріка! Не бійтеся, це лише я. Усе скінчилося. Скажіть, де Гіл?

Старий священик затих, у його єдиному оці запалилася іскринка розуміння.

— Еріка? — тихо промовив він. — Ти… жива? Виходить, вони тебе не знайшли?

— Так, я жива, отче Годвіне, — плачучи, підтвердила дівчина. — Прошу вас, скажіть, а Гіл живий?

— Гіл… Я… його не бачив, — розгублено відповів поранений. — Не знаю… вони всіх убили… Залиште мене! — зненацька закричав він, вириваючись у неї з рук. — Я не знаю, де вона! Не знаю! Господи, хай святиться ім'я твоє…

Він забурмотів молитву, обводячи все навколо божевільним поглядом. Його дихання ставало дедалі хрипкішим, і Еріка злякалася.

— Не розмовляйте! Зараз я знесу вас униз, — сказала вона, підіймаючи старого.

Господи, який він важкий! Як вона стягне його цими хисткими щаблями? Ну невже ж ніхто не допоможе їй?

— Аго-ов! — відчайдушно заволала вона. — Рятуйте! Сюди! Тут жива людина!

Відповіддю була тільки луна. Отець Годвін знову почав марити, невиразно кленучи когось. Видно, розум у старого скаламутився від пережитого. Еріка обережно почала стягати його вниз, намагаючись не спіткнутися на сходах і не завдати йому болю. Сльози котилися в неї з очей, заважаючи розгледіти дорогу. Тільки б допхати його живим.

— Це були не шотландці, — несподівано промовив умираючий священик. — Не шотландці… Це…

Сходинка під нею ледь затріщала, й дівчина завмерла, намагаючись не ворушитися. Обгорілі сходи небезпечно порипували, вочевидь збираючись розвалитися на частини під вагою двох людей.