Читати книгу - "Історія з собаками"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Аби мене не було до якого часу? — насторожено звів брови Анастасій, подумавши, що приятель також почне вмовляти його ВЗАГАЛІ піти геть з цього «нечистого» місця.
— Лише до десятої вечора! — уточнив Авакум. — До десятої вечора не з'являйся ні поблизу, ні далі! І нікому ні слова, добре? Як тоді в Момчилові!
— Можеш на мене покластися! — гордо сказав Анастасій. — Хіба нам уперше з тобою працювати?
Проїжджачи біля ресторану, Авакум зупинив «Волгу» й побіг до телефонної будки. Накрутив номер інженера Прокопія Сапарева.
— Тебе турбує археолог! — сказав він, коли інженер узяв трубку.
— Гм, — буркнуло в трубці. — Ну що, склеїло тобі те падло люльку?
— Те падло вже в міліції, його забрали!
— Через люльку?
— Не думаю!
— А тобі якого біса треба, що дзвониш?
— Хочу запросити тебе завтра на вечерю. Є одна ідея щодо твоєї ясновидки!
— По-перше, які вже ввечері ідеї. А по-друге — ясновидка не моя.
— Як хочеш! — сказав Авакум.
— А де, в біса, буде та вечеря?
— Вдома в одного мого дуже доброго приятеля, лікаря-ветеринара. Це в селі Воднянках, у колишній корчмі старої дороги.
— Гм! — почулося на другому кінці.
— Ну? — запитав Авакум.
— Ви всі ненормальні, хай вам біс! Але в мене теж не всі дома, тож я неодмінно прийду! О котрій годині?
— По десятій!
На другому кінці поклали трубку.
* * *Прибувши до Н, Авакум викликав капітана Петрова.
— Завтра рівно о п'ятій ранку поїдемо до села Воднянок. Візьми з собою двох лейтенантів і сержанта. Одяг — плащі, чоботи. Візьміть потужні ліхтарі, перевірте зброю. Збірний пункт — стара корчма. А втім, я сам покажу, їхатимете за мною.
— Слухаю! — відповів капітан Петров.
— Коли закінчимо роботу, залишимося повечеряти в старій корчмі. Хоч уже пізно, постарайся дістати продуктів на добру чоловічу вечерю.
— Постараюся! — стиха клацнули підбори капітана Петрова.
* * *Два лейтенанти, сержант, капітан Петров і Авакум залишилися в корчмі, а шофери поїхали машинами назад. Наближалася сьома година. Щойно почало світати, падав тихий холодний дощ, над болотом здіймався легкий туман.
Авакум посадовив усіх за великий подовгастий стіл, дістав з портфеля папір та олівець і почав викладати план наступної операції.
— Диспозиція така, — сказав він і показав план місцевості від початку стежки до середини болота, де хрестиком було позначено плакучу вербу. — Сержант ховається в тому місці, де стежка спускається в болото. Звідси йтиме «гість» по інформацію. Сержант його не зупиняє. Діятиме лише в тому разі, якщо ми біля верби випустимо «гостя» і він, рятуючись, спробує вислизнути назад тією самою дорогою. Зрозуміло? Я і лейтенант Симов маскуємося з південного боку верби, а капітан Петров і лейтенант Станчев — з північного. Коли ті двоє зустрінуться і один передасть матеріали іншому, я освічу їх ліхтариком, і ми всі разом кинемось на них. Ніякої стрілянини! Стріляти лише у разі, якщо вони почнуть перші. Запитання є?
— Коли займаємо позицію? — запитав капітан Петров.
— Коли добре стемніє. Годині о сьомій.
— І мокнутимемо до десятої! — засміявся капітан Петров.
— А для чого ж я вам казав одягти плащі?
* * *Двоє зустрілися о десятій одна хвилина. Ішов тихий дощ, панувала непроглядна темрява.
Перший запитай:
— Чи є нові вікна?
Другий відповів:
— Тільки двоє.
— Ну то тримай! — промовив перший.
— Це все? — запитав другий.
— Більше нема! — сказав перший.
В цю мить Авакум натиснув кнопку ліхтарика, й потужний потік жовтого світла вихопив по пояс із темряви мертвотну, наче потойбічну постать Прокопія Сапарева в чорному плащі й чорному котелку.
Той, що стояв спиною до світла, скочив уперед, а Прокопій Сапарев кинувся на стежку.
Світло згасло.
— Тримайте його! — вигукнув Авакум.
Звідти, куди скочив невідомий, блиснув вогонь, пролунав постріл, почувся шум борюкання, лейтенант Станчев крикнув:
— Він тут!
Авакум знову ввімкнув ліхтарик. Лейтенант Станчев сидів на спині невідомого й заламував йому руки, а капітан Петров побіг за інженером.
— Петров, стій! — закричав Авакум. — Стій!
Петров хитнувся й застиг на місці.
Знову стало тихо.
І раптом відчайдушний крик розпанахав темряву.
— Рятуйте!
Прокопій, напевно, попав у трясовину.
— Рятуйте!.. Рятуйте! — нелюдським голосом волав Прокопій.
І знову настала тиша.
— Який жах! — прошепотів капітан Петров.
— Якби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія з собаками», після закриття браузера.