Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Тихий Дін 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий Дін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий Дін" автора Михайло Шолохов. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 132
Перейти на сторінку:
Ну-ну?...

— От тобі матір божа! В капелюсі, а на прізвище Штопол, чи Штокал...

— Мабуть з поліцаїв?

— Акцизний, любонько.

—— І-і-і, матінко, брешуть люди. Він, подейкують, булгахтир, все одно, як попа Панкрдтія синок.

— Пашко, збігай, голубе, до Ликерки, спитай у неї потихеньку, мовляв: "Тьотю, кого до тебе привезли?"

— Мерщій, дитино!

Другого дня приїжджий з'явився до хутірського отамана

Федір Маницьків, що носив отаманську насіку третій рік, довго крутив у руках чорний цератовий пашпорт, потім крутив і роздивлявся писар Єгор Жарков. Ззиркнулися, і отаман, за старою вахмистерською звичкою, владно повів рукою.

— Живи.

Приїжджий відкланявся і пішов. Тиждень з дому носа не показував, жив, мов той ховрах у норі. Постукував сокирою, майстерню опоряджав у літній заваленій кухні. Прохолола до' нього бабська ненаситна цікавість, тільки дітвора цілими днями невідступно бовваніла над тинами, розглядаючи стороння із звірячою безсоромною цікавістю.

V.

Григорій з жінкою виїхали орати за три дні до Покрови Пантелей Прокопович трохи прислаб. Спираючись на костур, повискуючи з болю, що ламав поперек, вийшов вирядити орачів.

— Ці дві ділянки згори, Грицьку, що за толокою коло Червоного видолинку.

— Ну-ну. А що під Таловим яром ділянка, з цією як? — пошепки питав Григорій, що перев'язав горло, бо захрип на рибальстві.

— Після Покрови. Зараз і тут вистарчить. Півтора круги4). Під Червоним не жадуй.

— Петро не приїде допомогти?

—— Вони з Даркою до млина поїдуть. Треба нині, змолоти, бо завізно.

Іллівна сунула Наталці в кохту м'яких калачів, шепотіла:

— А ви недовго. Не припізнюйтесь.

— Ні, мамо, ми рано повернемось.

— Докійку взяла б поганяти воли?

— Впораємось і вдвох.

— Ну, гляди, ягідко, Христос з тобою.

Вигинаючи тонкий стан під важким ворохом мокрог© шмаття, Докійка пройшла через двір до Дону полоскати.

— Наталю, любцю, там в Червоній долині горобиног© щавлю сила,' нарви!

— Нарву, нарву.

— Цить, цокотухо!—махав Пантелей Прокопович костуром.

Три пари волів потягли шляхом перевернутий приорювач,

черкаючи затверділу від осіннього сухостою й суші черству землю. Григорій раз-у-раз поправляв хустку, що муляла шию, йшов понад дорогою, кашляв. Наталка йшла поруч, на спині в неї тіпалася торба з харчами.

В степу за хутором стигла прозора тиша. За толокою, за згорбленим узгірком. розчісували землю плугами, свистіли погоничі, а тут — понад шляхом — блакитна просивінь' низького полину, скубане овечими зубами придорожнє буркун-зілля та дзвінка скляна стинь захолоділого неба, перекраяна самоцвітними нитками бабиного літа.

Петро з' Даркою, вирядивши орачів, налагодилися до млина. Підвісивши в клуні решето, Петро довіював пшеницю. Дарка насипала в мішки і виносила на бричку.

Пантелей Прокопович запріг коні, дбайливо поправив упряж.

— Чи швидко?

— Зараз, —— обізвався4 Петро з клуні.

На млині завізно. Двір рясно заставлено підводами. Коло ваги тиск. Петро кинув Дарці віжки і скочив з брички.

— На мій ярлик скоро?—спитав у Валета, що стояв коло ваги.

— Встигнеш.

— Який номер мелють?

— Тридцять восьмий.

Петро вийшов зносити мішки. Тим часом у вагарні почали лаятись.. Чийсь охриплий злий голос гавкав:

: т* Ти проспав, а тепер лізеш? Відступись, хахол, а то дзьобону.

Петро з голоса пізнав Якова Підкову. Прислухався. У вагарні надимався, випираючи з дверей крик.

Чітко ляснув удар, і з дверей зі збитим назад чорним картузом вивалився немолодий бородатий тавричанин.

— За що? — крикнув він хапаючись за щоку.

— Я тобі й воло вирву, матері твоїй грець!..

— Ні, стривай!

— Никифоре, сюди.

Яків Підкова (на службі кував коня; брикнувши, гепнув той копитом в обличчя Якова і, проломивши носа, розкраявши губи, відбилася на обличчі підкова, овальний шрам заріс, посинів, цятками чорніли сліди гострих шпеників, від цього і прізвище—Підкова) — бравий міцно збитий батареєць, вибіг з дверей, закасуючи рукава. Ззаду його міцно вперіщив високий в рожевій сорочці тавричанин. Підкова хитнувся, але на ногах встояв.

Ш

—> Братця, крзаків б'ють!

З дверей млина на двір, застановлений возами, мов з рукава вперемішку посипали козаки і тавричани, що приїхали цілою валкою.

БійКа зав'язалася коло головного входу. Хряснули двері під натиском тіл. Петро

1 ... 40 41 42 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий Дін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий Дін"