Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

Коли Трофімов повернувся на «Буревісник», там його ждали радіограми з штабу. Капітан-лейтенант зайшов у каюту, запросивши туди і професора. Зняв кашкет, поклавши його денцем на стіл, і, сівши в гвинтове крісло, переглянув радіограми. Одна особливо затримала його увагу. Відклавши її набік, командир звернувся до професора:

— Це відповідь на моє донесення про тутешні події. — Він показав на радіограму, що лежала на столі. — Штаб доручив мені провадити розслідування до прибуття представників слідчої влади. «Буревісник» поки що залишається біля Лебединого острова.

— Але що ж тут розслідувати, коли фактично нема жодних слідів, жодних натяків, які пояснювали б, що тут сталося, — схвильовано промовив професор.

В цей час у двері постукали.

В каюту зайшов комісар есмінця, молодий моряк Драган.

Командир попросив його сісти і подав йому одержані з штабу радіограми. Комісар уважно перечитав їх, а потім, повернувши, сказав:

— Я хотів показати вам одну річ. — Він витяг з кишені і поклав на стіл перед командиром чорний металевий ґудзик.

Семен Іванович узяв його й почав розглядати. На ґудзику було витиснено якийсь малюнок. З тильного боку у вушку стирчав маленький клаптик сукна. Ґудзик, як кажуть, був вирваний з м'ясом.

— Так, так, — протягнув командир. — Де ви його взяли?

— А ви впізнали малюнок, Семене Івановичу?

— Впізнав, впізнав, але відкіля він у вас?

— Червонофлотець, одливаючи воду з «Альбатроса», знайшов цей ґудзик на дні човна. Зацікавившись малюнком, він став розпитувати товаришів, а тут якраз боцман побачив і впізнав, що це. Одразу ж вони передали його мені.

Професор слухав ту розмову, не розуміючи, в чім справа. Командир, помітивши зацікавленість Ананьєва, подав йому ґудзик і спитав:

— Скажіть, будь ласка, вам доводилось бачити отакі ґудзики?

Професор розвів руками. Він не пам'ятає, але цей малюнок… Це ж герб відомої агресивної держави!

— О, малюнок. Безперечно. Але чи міг цей ґудзик належати кому-небудь з рибалок на «Колумбі»?

— Я думаю, поки «Колумба» тут нема, можливо, про це скаже хтось із жителів Соколиного висілка, — сказав професор.

— Ви праві, — промовив капітан-лейтенант, одсуваючи від себе попільничку. — Доведеться, поїхати зараз на берег і розпитати про це соколинців. Тоді перевіримо. Поїхали, товаришу комісар.

О п'ятій годині дня командирська шлюпка підійшла до причалу, і Трофімов з Драганом та професором піднялись у виселок. Вони зайшли до хати небіжчика Тимоша Бойчука. Туди ж покликали кількох сусід. Капітан-лейтенант показував кожному знайдений на

«Альбатросі» ґудзик і питав, чи не бачив хто такого ґудзика у когось з колумбійців. Кілька чоловік сказали, що не бачили, але ось одна жінка згадала, що саме такий ґудзик знайшли затиснутим у кулак Тимоша Бойчука, і назвала молодого рибалку, що забрав тоді його. Виявилось, що рибалка дома, його негайно покликали.

— Скажіть, будь ласка, — спитав його комісар, — де той ґудзик, що ви вийняли з кулака в Тимоша Бойчука?

— У мене його взяла Яся Знайда.

— Навіщо?

— Вона побачила його в мене і дуже просила дати їй на пам'ять про Тимоша. Я спершу хотів був собі залишити, але потім віддав.

— Це він? — спитав капітан-лейтенант, показуючи ґудзик.

— Він, — швидко глянувши, впевнено відповів рибалка.

— Значить, на «Альбатросі» його залишила Яся, — задумливо промовив Ананьєв.

Рибалка взяв ґудзик і став пильно розглядати його, очевидно, зацікавившись вушком. Брови у нього то підіймалися, то сходились, він чомусь дивувався.

— Той самий ґудзик? — повторив своє запитання командир есмінця, спостерігаючи обличчя рибалки.

— Той самий, тільки його вже пришивано.

— Тобто?

— Я добре пам'ятаю, що тоді на ґудзику сукна не було.

— Не було?

Очі всіх вп'ялися в молодого рибалку.

— Тоді вушко було чисте. Я пам'ятаю добре.

Всі мовчали. Трофімов узяв у рибалка ґудзик і став допитливо розглядати вушко.

— Цей ґудзик вшивали міцно, — нарешті задумливо промовив він.

Дальші розпитування нічого не дали. Командир хмурився, він не міг збагнути цієї таємниці.

— Пора на корабель, — звернувся Трофімов до комісара.

Всі, хто був у хаті, пішли за ними в двір. Тільки вийшли, як почули металічне бриніння. З моря йшов літак. Він знизився, облетів коло над бухтою і пішов на посадку. Сівши в центрі бухти, літак рушив водою в напрямі до висілка й зупинився метрів за сто від причалу. На борту його червонів напис «Розвідувач риби».

В літаку поралося двоє людей. Ось обидва, залишивши машину на якорі, попливли надувним гумовим човном до берега. Такого човна соколинці ще ніколи не бачили. Одним з них він нагадував попсований м'яч, другим калошу, третім рятівний корковий круг. Рибалки дивувалися з човника, але коли він пристав до причалу і з нього вийшла людина в шкіряному шоломі, то тут уже здивувалися і військові моряки. Безумовно, то був льотчик, але замість лівої ноги у нього була дерев'янка.

Це трапилось за кілька років перед тим, як мали відбутися події, згадувані в цій книзі. Однієї весняної ночі, коли в глибокій прірві безхмарного неба яскраво замигтіли зорі, з ангарів беззвучно викотились літаки. Ніжні подихи вітру доносили до аеродрому пряні пахощі черемхи, аромат бузку та ще якихось незнаних квітів. В цей час у небі з'явилися перші рухливі зорі. Вони світили то червоним, то білим, то зеленим світлом,