Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Тут твоя заслуга. Ти примудряєшся пояснювати так, що все зрозуміло з першого разу. Не те, що Лінгрет.

— Він маг-дослідник та практикуючий артефактор. Йому не треба спілкуватися з недоучками, а мені довелося займатися репетиторством, щоб сплатити відпочинок у Південному Ханстві. Ох і замучалася я з недоумками, ти на їхньому тлі геній.

— Начебто й похвалила, а почуваюся все одно облитим брудом.

—  Звикай. Я повернуся за кілька годин, у мене майже закінчився запас ментальної енергії, а без неї не можу з тобою спілкуватися.

—  До зустрічі, - тільки й відповів я. Мене якраз чекала робота з розгортання сонячних панелей.

Зовні планетохода мене зустріла вже звична погода: сухе, практично позбавлене вологи повітря, температура нижче точки замерзання води та низький атмосферний тиск. Але через минулі мутації я практично не відчував негативних наслідків таких особливостей довкілля. Ось тільки дещо було  так само неприємно, а саме те, що при кожному кроці я занурювався на сантиметри три-чотири в пісок. Начебто й небагато, але неприємно.

Встановивши сонячні панелі для зарядки планетохода, вирушив прогулятися по окрузі — все одно можна не економити воду в повітрі, тому що не збирався залишатися на цій планеті.

Прогулянка закінчилася тим, що я вийшов випадково не невелике кам'яне коло. Заради інтересу очистив її поверхню від піску та побачив, що всередині каменю є металеві жили явно штучного походження. Я не слабко так схвилювався від цієї знахідки. Це перша споруда штучного походження на планеті, якщо не брати до уваги портал у штучний вимір. Я хоч і знав, що тут існувала цивілізація, але очима підтверджень, крім самих нитки та порталу, не бачив. А ось тепер натрапив на останки якоїсь будівлі.

У мене було всього кілька годин, перш ніж акумулятори зарядяться, а тому я швидко збігав у планетохід за лопатою і приступив до розкопок. Сипкість піску як завжди заважала, але я на це не звертав уваги.

Через півтори години, коли я заглибився на добрих півтора метри, помітив отвір у будівлі, що веде всередину. Щоправда, з цього отвору сипався пісок, тож проникнути всередину проблематично.

— О, шпиль храму лишився цілим, — почув я голос Сальміри. Вона з якимось натхненням дивилася на розкопану мною будівлю. — Великий Змій подбав про свій храм і не дав тому загинути у пісках.

— Миру, тільки не кажи, що ти віруюча? Ти ж маг і повинна розуміти, що Боги просто смокчуть енергію віри, — з подивом дивився я на неї.

— То боги, а це Великий Змій. Ідемо звідси, не варто порушувати спокій Великого Змія. Краще продовжимо шлях, і ти ще потренуєшся створювати заклинання.

Дорога до житлового модуля пройшла у монотонних повтореннях створення заклинання «Світляк». Жодного разу не вдалося, але дві енерголінії я міг тримати вже впевненіше, і не потрібно було для цього прикладати стільки зусиль, як ще кілька годин тому. Чи я геній, у чому відверто сумніваюся, чи в Сальмірі сховався великий учитель. Ось тільки сама вона особливо нікого не хотіла вчити. Я особливий випадок, від мого рівня освіти та сили залежить їхнє виживання.

Після повернення в модуль я одразу розпочав програмування верстата для нових артефактів. За планом повинен обпалювати стінки тунелю, після чого наносити на них руни, що зміцнюють, і так просуватися до самого порталу. Скільки це займе часу, точно не зрозуміти без перевірки артефактів, чим ми й займемося найближчим часом. Але спочатку потрібно створити ці артефакти. Вручну занадто довго, отже, настав час повертатися до програмування. Перерва, яку я зробив для запису, закінчилася.

Запис у журналі спостережень: день 146

Почну зі звичних «я живий і здоровий». А тепер до справ.

Вчора ми створили кілька артефактів на верстаті. Перший робив тимчасово ґрунт не таким сипким, другий обпалював стіни тунелю і третій був своєрідним трафаретом для нанесення рун зміцнення застиглих стін тунелю. У думках я вже проробляв тунель до самого порталу за пару днів, але у нас в Імперії є гарна приказка: «Дурень думці радий». Перші випробування показали, що ми були ідіотами. Не виходило нормально зробити тунель. Попри меншу сипкість ґрунту, він все одно обвалювався. А якщо сипкість ставала якраз нормальною, то вже мені ставало важко копати.

Трохи поміркувавши, ми дійшли висновку, що за первісним планом і не мало бути, тому Лінгрет по-швидкому зробив розрахунки для трансмутаційного артефакта. Він повинен перетворювати поперед себе ґрунт у камінь у формі шестиметрового кільця завтовшки двадцять сантиметрів.

Сьогодні вранці я зробив артефакт, і після обіду ми його випробували. Він працює, але їсть ману просто неймовірно швидко. Мого резерву вистачає на обручку завдовжки один метр. Трохи подумавши, ми дійшли висновку, що цього вистачить для того, щоб зробити тунель до порталу. Так що завтра вирушимо назад до порталу. Там є джерело мани землі, якою я заповнюватиму свій резерв. З собою візьмемо кілька кілограмів кристалів душ із тих, що вийшли з тварин та рослин. Вони будуть додатковим джерелом мани для трансмутації. За всіма розрахунками виходило, що у створення тунелю нам знадобиться близько двох тижнів. Щоправда, це якщо ми знову не накосячили з розрахунками.

— Карле, давай перевіримо, що вийде, якщо змінимо тут руну, — сказав Лінгрет, вказуючи на три руни, які, за його словами, відповідали за ефект конвертації мани у необхідну.

— Міра, говорила не давати тобі експериментувати з уже готовими артефактами, — сказав я, докірливо глянувши на Лінгрета. Він дослідник з великої літери та ніколи не зупинявся на досягнутому результаті. Він завжди хотів зробити краще, але найчастіше його покращення тільки псували артефакти остаточно. Про це мені розповіла вчора Міра та попросила не вестись на спроби модернізації артефактів, оскільки вони могли призвести до проблем.

—  Вона тобі це сказала? — якось незрозуміло на мене глянув він. — Ти маєш рацію, не варто зараз перевіряти на цьому артефакті. Потім можна буде. коли я поверну собі тіло.