Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

Макс знову пересмикнув важіль і промчав нас повз іще одне перехрестя, де вогні світили зеленим... А я дивилася на нього і хотіла поцілувати. 

Моїм тілом опанувало тремтіння. Воно било по губах, воно била по тремтячих пальцях, які тяглися до його руки. Я шалено хотіла до нього доторкнутися, поки цей міраж не розтанув. Він будив у мені те, що заснуло багато років тому. Пробуджував уже давно забуте почуття — почуття хтивості та пристрасті, бажання любити та бути коханою. Бажання взяти його за колюче підборіддя і повернути до себе — щоб зімкнути свої губи на його вустах і нахабно цілуватися у всіх на очах. Заплющивши очі від насолоди.

Він був ідіотом. Він був мерзотою й покидьком. Але він був моїм покидьком. Макс за ці роки ані краплі не змінився. Принаймні те, що я завжди в ньому любила — було при ньому вдосталь.

Кабріолет летів по вологій від недавнього дощу вулиці, і по лобовому склу повзли дві краплини. Вони не хотіли стікати до капота, слідуючи вниз — ця пара просто ігнорувала фізику і тяглася кудись вгору наперекір усьому. Через швидкість ці крапельки повзли все вище і вище, вони зближувалися з кожним сантиметром і ніби хотіли злитися перед тим, як дійти до краю і загинути на вітрі. Бути розчавленими життям як щось дрібне та нікому непотрібне.

І мені здавалося, що ці дві краплі — це ми вдвох. Ми, як і вони, йшли проти течії. Ми ігнорували тверезість і йшли туди, звідки дороги вже немає. І все тому, що це був єдиний шанс зустрітись. Побути вдвох. І знову стати єдиним цілим. Як і задумано долею. А що буде потім — уже неважливо... 

Макс смикнув кермо і заклав "Лисицю" у крутий поворот, через що зад занесло і ми небезпечно виїхали боком, ніби так і було задумано. І хоч я трималася за поручень, нас струснуло так сильно, що я зірвалася і впала на нього — повалилася на Макса, опинившись з ним віч-на-віч... Він вирівняв кермо, щоб продовжити шлях, але... не дозволив мені сісти, як було раніше. Наші губи виявилися такими близькими, що це було важко назвати збігом — вони ніби просилися доторкнутися один до одного. Незважаючи на мотор, що реве за спиною.

Але він не прибрав ноги з педалі газу. Витискаючи з машини максимум, Макс ніжно притис мене до себе і поцілував. 

Це було ніби вперше — наче час повернувся назад, і ми знову були разом. Він залишався зухвалим хуліганом, а я була його дівчиськом. 

Він цілував мене та їхав далі. Навіть не бачачи нічого, окрім моїх очей. Не дивлячись на дорогу, наче камікадзе, наче ми були парою самогубців на щойно викраденій машині. І мене це збуджувало. Цей поцілунок зі смаком смертельної небезпеки... Він був такий солодкий і гарячий. Він обпікав мене теплом і кидав у мороз. Заборонений і вульгарний — заслуговує на свист, засудження натовпу. Цей поцілунок був для мене останньою краплею, за якою всі прелюдії втрачали сенс. 

Ми мчали проспектом, заплющивши очі. Проте це був не кінець — це був лише початок.