Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Здіймається буря 📚 - Українською

Читати книгу - "Здіймається буря"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Здіймається буря" автора Ерін Хантер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:
class="p1">— Справді? Чому?

Вогнесерд знав, що без вагомої причини Круколап не повернувся б до лісу. Молодий чорний котик жив у вічному страху після того, як випадково став свідком убивства Рудохвоста, тодішнього воєводи Громового Клану. Рудохвоста вбив Тигрокіготь, а потім спробував позбутися ще й Круколапа, намагаючись змусити його замовкнути. Вогнесерд із Сіросмугом допомогли другові втекти. Відтоді Круколап жив на фермі Двоногів із Ячменем, іще одним самітником — котом, який не був ані кицюнею, ані членом жодного з лісових Кланів. У Круколапа явно була дуже вагома причина для того, щоб повернутися в угіддя свого старого ворога. Зрештою, йому нізвідки було дізнатися, що Тигрокігтя викрили і вигнали із Клану. На думку Круколапа, Тигрокіготь досі ще був воєводою.

Чорний котик неспокійно смикнув хвостом.

— На межі наших угідь оселився кіт, — почав він.

Вогнесерд розгублено витріщився на нього, тож Круколап спробував пояснити:

— Я його на полюванні знайшов. Він був зляканий і гадки не мав, де опинився. Багато не сказав, але запах у нього був Громового Клану.

— Громового Клану? — перепитав Вогнесерд.

— Я запитав, чи він прийшов через височини, але бідолаха й сам не знав, що й до чого. І я просто відвів його до гнізда Двоногів, де він, як каже, мешкав.

— То він кицюня? — недовірливо перепитала Піскошторма чорного кота. — Ти певен, що там був запах Громового Клану?

— Та ж не забув я свій рідний запах, — різко заперечив Круколап. — І на звичайну кицюню він схожий не був. Насправді скидалося на те, що його не дуже тішить перспектива повернутись до своїх Двоногів.

У Вогнесерда в животі замлоїло радісним передчуттям, проте він змусив себе мовчати, поки Круколап сам усього не скаже.

— Мені цей запах не давав спокою. Я пішов до гнізда Двоногів, щоби знову поговорити з котом, але він тоді саме був усередині. Я спробував поговорити з ним крізь вікно, але Двоніг мене відігнав.

— Якого кольору був той кіт? — Вогнесерд відчув на собі пильний погляд Піскошторми.

— Білого, — відповів Круколап. — Мав пухнасту білу шубку.

— Але… це ж на Хмаролапа схоже! — першою озвалась Яснолапка.

— Ви його знаєте? — нявкнув Круколап. — То все правильно? Він із Громового Клану?

Вогнесерд заледве розчув слова Круколапа. Хмаролап був у безпеці! Він почав намотувати кола, відчуваючи, як йому аж лапи зводить від щастя.

— З ним усе добре? Що він казав?

— Н-ну, — затнувся Круколап, вертячи головою, щоб не зводити погляду з Вогнесерда, який усе ходив колами. — Як я вже казав, він був геть розгублений.

— І не дивно. Хмаролап раніше не виходив за межі Громових угідь, — воєвода усе нетерплячіше бродив навколо Піскошторми та Яснолапки. — Він іще й біля Високих Каменів не бував. Звідки ж йому було знати, що він геть недалечко від дому?

Піскошторма кивнула, а Круколап додав:

— Тоді ясно, чому він був такий згорьований. Певно, думав…

— Згорьований? — Вогнесерд нараз зупинився. — Чому? Хмаролап був поранений?

— Ні, ні, — швиденько нявкнув Круколап. — Просто виглядав, як купка нещастя. Я думав, він трохи зрадіє, коли покажу йому дорогу до гнізда Двоногів, але це його не дуже втішило. Ось тому я, власне, і йшов до тебе.

Вогнесерд опустив погляд, не уявляючи, що й думати. Увесь цей час він переконував себе, що Хмаролап знайде щастя у новому житті, навіть якщо вони ніколи більше не побачать одне одного.

Круколап невпевнено кліпнув.

— Я правильно зробив, коли прийшов сюди? — нявкнув він. — Чи це… гм… Хмаролапа вигнали із Клану?

Вогнесерд понуро перехопив його погляд. Чорний котик важив життям, коли прийшов сюди, — він заслуговував бодай пояснення.

— Хмаролапа з лісу викрали Двоноги, — почав Громовий воєвода. — Він мій новак і племінник. Зник щось зо чверть повні тому. Я… я вже думав, що більше його не побачу.

Піскошторма запитально глянула на Вогнесерда.

— А чого це ти думаєш, що побачиш його? Він живе на землях Круколапа з Двоногами.

— То я піду і заберу його! — заявив Вогнесерд.

— Підеш і забереш? Нащо?

— Ти ж чула Круколапа. Хмаролап нещасний!

— А ти певен, що його треба рятувати?

— Тебе б не треба було? — заївся Вогнесерд.

— Мене б не довелося рятувати. Я нізащо не стала би підгодовуватися у Двоногів, — різко зауважила Піскошторма.

Круколап замалим не закашлявся, проте змовчав.

— Було б добре, якби він знову повернувся до новацького кубла, — втрутилась Яснолапка, проте Вогнесерд її навряд чи почув. Він повернувся до Піскошторми, люто наїжачивши карк.

— То ти вважаєш, що Хмаролап заслужив того, щоб назавжди зостатися у Двоногів, на самоті та в горі? Через те, що він просто по-дурному помилився?

Піскошторма роздратовано форкнула:

— Я не це кажу. Ти ж навіть не знаєш напевне, чи він захоче повернутися.

— Круколап каже, Хмаролап виглядав нещасним, — наполягав Вогнесерд.

Проте він і сам засумнівався. А якщо Хмаролап уже призвичаївся до життя кицюні?

— Круколап із ним говорив один-єдиний раз, — Піскошторма повернулась до чорного кота. — Хмаролап мав поганий вигляд, коли ти бачив його крізь вікно[4] Двоногів?

Круколап знервовано смикнув вусами.

— Важко сказати. Він їв.

Піскошторма миттю повернулась до Вогнесерда.

— У нього є дім, у нього є їжа, і ти досі думаєш, що його треба рятувати? Як щодо Клану? Ти їм потрібен. Хмаролап же, здається, в безпеці. Моя думка — залиш його там.

Вогнесерд витріщився на Піскошторму. Шерсть на її спині теж наїжачилась, а в очах сяяла рішучість. Воєвода, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг, збагнув, що його подруга таки має рацію. Чи може він зараз залишити Клан, бодай на трохи, коли Синьозірка така слабка, а усім Громовим котам загрожує Тигрокіготь? І все це заради новака, який уже встиг зарекомендувати себе лінивим і жадібним.

А все ж серце підказувало спробувати. Віра в те, що одного дня Хмаролап стане великим вояком, не давала йому спокою. Клан же зараз потребував якомога більше вояків.

— Я мушу піти, — просто нявкнув він.

— І що, коли ти приведеш Хмаролапа додому? — заперечила Піскошторма. — Він буде в безпеці?

Вогнесерд відчув, як спиною пробіг холодок. Чи міг він справді привести Хмаролапа додому лише для того, щоб його забив Тигрокіготь? І хоч Вогнесерда й мучила непевність, він усе одно знав, що належить зробити.

— Я повернусь до сонцепіку, — нявкнув воєвода. — Скажи Білоштормові, куди я пішов.

Піскошторма зненацька неабияк стривожилась.

— Ти підеш просто зараз?

— Треба, щоб Круколап мене туди відвів, то не просити ж його кілька днів покукати в лісі, — пояснив Вогнесерд. — Не тоді, коли десь тут блукає Тигрокіготь.

Круколапів хвіст зненацька став щіткою.

— Ти про що це? Блукає?

1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Здіймається буря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Здіймається буря"