Читати книгу - "Екзорцист"

Доктор Клайн навчав Кріс і Шерон, як правильно провадити штучне годування Реґани під час періодів коми. Він вставив їй до носа спеціальну сустагенну трубку. — Насамперед…

Кріс примусила себе дивитися так, щоб не бачити обличчя доньки, чіплятися за ті слова, що їх говорив лікар, і відкидати ті, які вона почула в клініці.

— Отже, місіс Макніл, ви нічого не вписали в графі «релігія». Це правильно? Жодної релігійної освіти?

— Ну хіба що розуміння слова «Бог». У загальному сенсі. А що?

— Ну, по-перше, зміст більшості її марень… якщо це не цілковита нісенітниця, яку вона верзе… пов’язаний із релігією. Звідки, на вашу думку, вона могла цього набратися?

— Наведіть мені бодай якийсь приклад.

— Гаразд, ну, скажімо, «Ісус і Марія, позиція шістдесят дев’ять».

Клайн увів трубку до шлунка Реґани.

— Насамперед треба перевірити, чи рідина не потрапила в легені, — проінструктував він, стискаючи трубку, щоб перекрити потік сустагену. — Якщо ж…

— …синдром розладу, який тепер загалом не трапляється, хіба що в примітивних культурах. Ми називаємо його сомнамбулічною одержимістю. Чесно кажучи, ми мало що знаємо про цей розлад, крім того, що він починається через якийсь конфлікт або почуття провини, унаслідок чого у хворого створюється ілюзія, ніби його тілом оволодів сторонній розум або, якщо хочете, дух. У давнину, коли ще доволі міцною була віра в диявола, цією сторонньою сутністю був найчастіше демон. Проте вже у відносно недавніх випадках нею здебільшого ставав дух якогось небіжчика, нерідко того, кого міг знати або бачити хворий, маючи здатність підсвідомо імітувати голос і манери померлого, навіть інколи риси його обличчя.

Коли похмурий доктор Клайн пішов, Кріс подзвонила своєму агентові в Беверлі-Гіллз і повідомила його напівмертвим голосом, що вона вже точно не зможе бути режисеркою «Надії». Потім зателефонувала до місіс Перрін. Ніхто не відповів. Кріс повісила слухавку, відчуваючи, як наростає в душі розпач. Хто зможе їй допомогти, у відчаї думала вона. Чи є хтось такий? Або щось таке? Що?

— …Простіше діяти в ситуаціях із духами небіжчиків, адже в більшості таких випадків нема проявів агресії, гіперактивності або моторного збудження. Однак інша головна форма сомнамбулічної одержимості характеризується тим, що нова особистість завжди ставиться до першої лиховісно й вороже. Фактично її головна мета — прагнення завдати страждань, а інколи навіть убити…

До будинку на Проспект-стрит доставили гамівні паси, і Кріс, бліда й виснажена, стояла, спостерігаючи, як Карл прилаштовував їх до ліжка й рук Реґани. Коли Кріс поправляла подушку, підставляючи її зручніше Реґані під голову, швейцарець випростався й жалісливо подивився на змучене обличчя дівчинки.

— Вона буде видужати? — запитав він.

Кріс промовчала. Поки Карл говорив, вона витягла з-під Реґаниної подушки якийсь предмет і тепер спантеличено його розглядала. Тоді зиркнула на Карла й суворо запитала:

— Карле, хто поклав сюди розп’яття?

— Синдром — це тільки прояв якогось конфлікту, почуття провини за щось, тому ми намагаємося з’ясувати, що стало його першопричиною. Ну, і найкраща процедура в таких випадках — гіпнотерапія, але нам не вдалося її застосувати. Тоді ми спробували наркосинтез, але й тут зайшли в безвихідь.

— Що ж робити далі?

— Чекати. Здебільшого чекати. Ми будемо боротися й сподіватися на краще. А поки що її треба покласти в лікарню.

Кріс знайшла на кухні Шерон, яка ставила на стіл друкарську машинку. Вона щойно принесла її з дитячої кімнати в підвалі. Віллі біля зливальниці різала моркву для рагу.

Кріс, ледве стримуючи роздратування, запитала:

— Це ти поклала розп’яття під подушку, Шер?

Шерон розгубилася:

— Що ти маєш на увазі?

— Не ти?

— Кріс, я навіть не знаю, про що ти говориш! Слухай, я ж тобі вже казала, Кріс, казала в літаку, що я не мала з Реґ жодної розмови на релігійні теми, хіба що «Бог створив світ» і ще, можливо, пару…

— Добре, Шерон, добре. Я тобі вірю, але ж…

— Я нічого не клала! — буркнула, уникаючи звинувачень, Віллі.

— Чорт забирай, але хтось його мусив там покласти! — вибухнула раптово Кріс. Тоді вона налетіла на Карла, який саме зайшов до кухні й відчиняв дверцята холодильника. — Карле! — гостро гукнула вона йому.

— Так, мадам, — спокійно озвався Карл, не повертаючи голови. Він складав у рушничок кубики льоду.

— Я ще раз тебе питаю, — процідила крізь зуби Кріс, мало не зриваючись на крик: — Це ти поклав те кляте розп’яття під подушку Реґані?

— Ні, мадам. Не я. Я цього не робити, — відповів Карл, кидаючи на рушничок черговий кубик льоду.

— Цей довбаний хрест не міг прийти туди сам, чорт забирай! — заверещала Кріс, різко повертаючись до Віллі та Шерон. — То хто з вас тут бреше? Признавайтеся!

Карл зупинив свою роботу й повернувся, дивлячись на Кріс. Її несподівана лють приголомшила всіх у кімнаті, аж тут вона раптово впала в крісло й заридала, обхопивши голову тремтячими руками.

— Ой, пробачте, я сама не тямлю, що роблю! — вимовила вона, ридаючи, надламаним голосом. — О Господи, я вже нічого не тямлю!

Віллі й Карл мовчки на це дивилися, а Шерон підійшла ззаду до Кріс і почала заспокійливо масажувати їй шию та плечі.

— Усе гаразд. Усе гаразд.

Кріс витерла рукавом обличчя.

— Ага, я думаю, що хоч хто б це зробив… — Вона намацала в кишені носову хустинку, висякалася, а тоді продовжила: — Хоч хто б це зробив, він тільки хотів допомогти.

— Слухайте, я ще раз вам повторюю й прошу мені повірити, що я не збираюся запроторити свою дитину в божевільню!

— Мадам, це зовсім не…

— Мені начхати, як ви це називаєте! І не надійтеся! Вона буде тільки зі мною!

— Мені так жаль. Усім нам жаль.

— Ага, якраз. Господи Ісусе, вісімдесят вісім лікарів, і все, що мені можуть сказати, — це повна фігня і!..

Кріс зірвала целофан із синьої пачки імпортних французьких сигарет «Ґолуаз блонд», зробила кілька глибоких затяжок, а тоді швидко загасила сигарету в попільничці й пішла нагору подивитися на Реґану. Кола вона відчинила двері, розрізнила в напівтемряві спальні чоловічу постать біля Реґаниного ліжка, що сиділа на дерев’яному стільці з прямою спинкою, приклавши руку до чола Реґани. Кріс підступила ближче. То був Карл. Коли Кріс підійшла до ліжка, він не подивився на неї й нічого не сказав, далі пильно придивляючись до обличчя дівчинки. Щось було в його руці, що лежала на Реґаниному чолі. Що саме? Тут вона зрозуміла, що це був імпровізований пакет із льодом.

Здивована й зворушена, Кріс нагородила флегматичного швейцарця сповненим приязні поглядом, чого