Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

Коли ми підʼїжджаємо за адресою, яку дала нам мама жертви, і я паркуюсь, я звертаюсь до Аліни:

— Памʼятаєш про нашу легенду? 

— Так, — киває вона. — Я — подруга Каріни, яка разом з нею займалася фітнесом. А ти — мій хлопець. 

— Ти подивилась інформацію про Каріну в соцмережах? Щоб в разі чого ти змогла апелювати якимись знаннями. Наприклад, дата народження, улюблений одяг… Нам можуть показати якісь фотографії, треба реагувати як подружка жертви, а не як детектив.

— Ну, все, що я могла знайти на її сторінці, я запам’ятала, — каже Аліна. — День народження в неї п’ятого червня, улюблений колір червоний, був бойфренд, але вона з ним розійшлася, і зараз у її профілі написано “в пошуку”. До речі, може той маніяк так і шукає своїх жертв? Типу зразу знайомиться з ними в інтернеті, якось втирається в довіру?..

— Все може бути, — я знизую плечима. — Тепер давай подумаємо, яку інформацію нам треба дізнатись. Що думаєш на цей рахунок? 

— Чи вона не розповідала про якісь дивні повідомлення, взагалі про знайомства з дивними або підозрілими людьми, — розмірковує Аліна. 

— Це буде схоже на допит детектива, — я уважно дивлюсь на неї. — Як подати такі запитання так, щоб не викликати підозр?

— Може, я скажу, що вона мені проговорилася незадовго до смерті, що отримала якесь незвичне повідомлення, але не сказала подробиць, а тепер мені теж щось таке прийшло, і я переживаю? 

— Якщо інформації про повідомлення в поліції не було, то це буде виглядати підозріло, — кажу я. 

— Тоді я не знаю… Кажи ти, про що її питати? 

— Ну ти ж маєш практикуватись, — я усміхаюсь. — Ти ж розумна. Ти не просто якась секретарка. Я хочу, щоб поступово ми стали абсолютно рівними партнерами в нашому агентстві. Але для цього тобі треба тренуватись розвʼязувати задачки вже зараз. 

— Ну, наче ми домовлялися, що запитаємо про повідомлення із смайликами, — я бачу, що вона починає нервувати. — А тепер ти говориш якимись загадками. Здається, що ти спеціально хочеш вивести мене з рівноваги, а це не найкращий варіант перед розмовою з матір’ю дівчини…

— Треба щоб ти придумала, як це запитати так, щоб її мати не тільки все розповіла, але й не запідозрила, що ми ведемо розслідування. 

— Знаєш, я тут подумала… — каже Аліна. — Мабуть, ця ідея з подругою з фітнес-залу не дуже вдала. Думаю, близьких її подруг мама знає, а з далекими розмовляти не захоче. Може, нам змінити легенду? Назвемося, наприклад, журналістами?  Скажемо, що нам дали доручення написати в газету про цю справу, або, може, що ми з якогось телешоу? Як краще? 

— Але ж ти вже відрекомендувалася її подругою, — зауважив я.

— Ну, я журналістка-початківець, і нічого кращого не придумала… Але потім мені стало соромно обманювати жінку, у якої таке страшне горе, і я вирішила признатися. Люди люблять щирість, може, якраз таким чином ми її привернемо до себе? 

— Добре, давай так і зробимо. Значить, ми журналісти, — киваю я. — Що ж, так в нас принаймні будуть підстави задавати питання. Але все буде залежати від того, як вона сприйме цю інформацію. 

— Ну, спробуємо ризикнути, — вона знизує плечима. — Якщо не захоче говорити, то так і буде. Підемо до твоєї Маші…

— Чому "моєї"? — перепитую я Аліну. 

— Ну, вона ж до тебе нерівно дихає, — каже вона. 

— Та вона взагалі лесбійка, — знизую плечима. 

— А може, вона бісексуалка, ти хіба її запитував? — Аліна насмішкувато усміхається. 

— Не запитував, — погоджуюсь я замислено. 

— Ти ж розумний. Детектив, — передражнює вона мене. — А про сексуальні вподобання дівчини так і не міг дізнатися…

— Ну, я думав відео достатньо, — хмикаю я. — Не подумав…

— Ну добре, ходімо, мабуть, бо вже двадцята тридцять, краще не запізнюватися, щоб не роздратувати цю жінку…

— Мені ніхто крім тебе не потрібен, — кажу, торкаючись її долоні і зазираючи в очі. 

— Я дуже рада, — серйозно каже вона. — Бо от та Маша мене напружує, і я не можу нічого з цим зробити. Вона дивиться на тебе, як на свою власність…

Я переплітаю наші пальці а потім цілую її долоню.

— Я ж не якась річ. Та й тільки мені вирішувати… Хоча що тут вирішувати, я ж сказав, що мені потрібна тільки ти, Аліно.

 — Тоді, будь ласка, не поводься зі мною зверхньо, — вона зітхає. — Я розумію, що я дуже слабко розбираюся в усіх цих розслідуваннях, але мене ображає, коли ти говориш зі мною не як з рівним партнером, а як з якоюсь маленькою дитиною, яку треба навчати уму-розуму…

— Добре, постараюсь слідкувати за цим, — киваю я. — Хоча я дійсно не спеціально. Хотів як краще. 

 — Добре, проїхали, — вона усміхається. — Ходімо вже, будемо невдахами-журналістами,які от-от  провалять редакційне завдання…

— А після цього заїдемо до мене? Хочу провести з тобою вечір, і не тільки в завданнях…