Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » Я обираю бути твоєю, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

622
0
15.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обираю бути твоєю" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 110
Перейти на сторінку:
11.2

− Що ви маєте на увазі? – одразу насторожуюсь я.

− Про це потім. Адже ти інше хотіла дізнатися, − уникає відповіді Рок. − Щодо пастки ти все правильно зрозуміла. В усьому винна Емарі. Я вхопив залишковий слід її енергії на тобі. Вона, мабуть, як і Жозелін, уловила вчора твої думки про страх перед сходами, і припустила, що ти обов'язково будеш міцно триматися за поручні. Там був енергетичний детонатор. Якщо захочеш, то я пізніше покажу тобі те, що знайде Жозелін.

– Чому ви її… – запинаюся, підбираючи слова.

− Вигнав? – здіймає брову чоловік.

Обережно киваю. Нехай він скаже, що це не через мене.

− Вона порушила наш договір. Я такого не прощаю, − зі сталевими нотками повідомляє адамір, підтверджуючи мої припущення. І мені чомусь здається, що в його словах звучить застереження і для мене. Але в нас зовсім інша угода. Я її не порушувала. І не планую.

Гаразд, з Емарі зрозуміло. На язиці крутиться питання, що з нею тепер буде, але я зовсім не впевнена, чи хочу знати відповідь.

– А хто мене шукає? – цікавлюся нарешті, відчуваючи, як біжать мурашки по тілу. До цієї відповіді я теж не дуже готова, але знати її повинна.

Адамір поправляє мою панчоху, опускає спідницю та допомагає сісти. Сам сідає позаду і починає розшнуровувати сукню на спині. Ліву лопатку відчутно тягне болем, так що я навіть не намагаюся обурюватися. Сама обрала його, як лікаря.

− Шукає тебе мій сусід. Точніше навіть його син. Шпигуни адаміра Раельда Лаяре старанно цікавляться, чи не з'являлася в моїх володіннях дівчина-землянка, – розповідає Рок, спускаючи з моїх плечей сукню, щоб оголити спину. Лопаток торкаються його шорсткі пальці. Шкіра знову починає пульсувати теплом.

− А про те, що ви знайшли мене, він не знає? – його дотики настільки приємні, що я забуваю про біль та забиті місця. І концентруватися на розмові стає дедалі складніше.

− Він не знає точно, де відкрився портал. Це не його територія, внутрішня інформація для нього закрита. Міг лише приблизно вирахувати координати, якщо був на Землі й знайшов місце, звідки ти пішла. Отже, не знає, чи встиг я відреагувати досить швидко, щоб перехопити іншосвітянку, поки вона не загубилася серед моїх підданих. Може, звичайно, припускати, що ти в мене, але це ще довести треба.

– А він… я ж мала померти, якби не ви. Хіба він не може подумати, що мене більше нема?

− Є одна обставина, яка точно відкрила Лаяре, що ви з дитиною живі, − вимовляє Рок.

– Це яка?

– Син Раельда, наскільки мені відомо, нещодавно мав пройти обряд злиття з дочкою дуже впливового та сильного роду Вельхо. Але за законами нашої імперії він не вільний, оскільки енергетично прив'язаний до іншої. 

Коли до моєї свідомості доходить зміст почутого, у мене очі на лоба лізуть. Я різко розвертаюся, притискаючи сукню до грудей.

− Тобто, як?! Він через нас із малюком не вільний? Це що означає? Я теж?! Я теж не вільна?

− Я цього не казав, дівчинко, − посміхається адамір Шаєра, проводячи тильною стороною долоні по моєму плечу. І усмішка в нього по-справжньому зловісна. − Він втратив усі права на тебе. Не турбуйся з цього приводу.

От не подобаються мені всі ці недомовки й натяки. Мене розпирає від цілої купи запитань, і я настільки зараз знервована, що готова усі їх негайно вивалити на Рока. Навіть повітря в груди набираю побільше… І тут лунає стукіт у двері.

Чоловік змахує рукою. Замок клацає. Я різко розвертаюсь назад, щоб побачити, як у кімнату входить Жозелін, тримаючи в руках моє пальто, про яке я вже встигла забути.

− Адаміре, мені щойно надійшло повідомлення від Фалькара. Вони знайшли карноту сьєри Емарі на півдорозі до Гранзи. Сама сьєра зникла. Вони намагаються її відстежити, але поки що безрезультатно.

− Що значить безрезультатно? – з крижаною люттю цікавиться Рок.

− Шукачі Фалькара не можуть вловити її енергетичний слід, − трохи побліднівши, повідомляє його помічниця. Проходить до кімнати й кладе пальто на спинку одного зі стільців.

Адамір не лається, не гарчить, і не сипле погрозами, але мені на плечі, наче бетонна плита опускається. Напруга в повітрі відчувається буквально шкірою, змушуючи злякано стиснутися, втягнувши голову в плечі, щоб стати маленькою та непомітною. Такі «приємні» відчуття ніяка уява не змогла б намалювати настільки реалістично. І перебувати поруч із куардом мені зараз реально страшно, наче я в епіцентр неконтрольованої стихії втрапила.

Ніколи серйозно не вважала себе боягузкою, але на відсутність інстинкту самозбереження не скаржусь. І цей самий інстинкт зараз буквально волає, що треба негайно забратися якомога далі від живого втілення руйнівної сили.

Намагаючись не привертати до себе увагу, я починаю обережно відсуватися. І тієї ж миті на моїй талії стискаються чоловічі руки, зупиняючи.

Ой. Завмираю, заплющивши очі.

− Що з тобою? − цікавиться Рок, знову зосередившись на мені.

– Нічого. Емоції ваші для мене ... трохи важкуваті, − зізнаюся, намагаючись натягнути сукню назад на плечі. Хоч Жозелін і не демонструє жодного подиву чи засудження від того, в якому вигляді мене застала поруч з адаміром, мені все одно дуже ніяково.

На мить в кімнаті запановує оглушлива тиша. Особливо відчутна через те, що й Рок, і його помічниця якось надто уважно дивляться на мене.

– Ти відчуваєш наші емоції? − першим порушує мовчання адамір.

– Я не впевнена… досі була. Думала, може накручую себе, − змерзло знизую плечима. − А ви хіба не прочитали це в моїх думках?

У відповідь чоловік чомусь починає сміятися.

− Мія, навіть з твоєї, такої щирої, згоди, я не можу бачити абсолютно все, що діється в цій чарівній голівці.

То може не все так безнадійно і Рок не довідався про те, що було раніше?

− Тобто ви не все бачили?

У відповідь чую насмішкувате хмикання. Його подих обпалює моє вухо.

− Багато, Мія, багато.

Ото вже... провокатор. І як це розуміти? Що він там таке видивився? Від припущень мені навіть спекотно стає. І про біль більше не згадується. А близькість цього чоловіка відчувається надто вже гостро, тим паче, що моя спина досі оголена. А ще ... Занадто вразливою я себе поряд з ним відчуваю. Не лише фізично.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 40 41 42 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"