Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Годі! Ще ваших розбірок тут не вистачало! — суворо перебила Аня. — Жень, я з вами в лікарню. Владе, подбай про Леру. Я зателефоную.

Женя та Аня разом поспішили до наметів. Влад знову обійняв Леру обома руками, притискаючи її до себе. Дівчина відчувала, що він досі не охолонув після бійки. Тіло потроху переставало тремтіти в теплих чоловічих обіймах, а організм нарешті знайшов сили на сльози. Лера почала схлипувати.

— Не плач, — прошепотів Влад, турботливо накривши долонею її сплутане мокре волосся. — Як же ти мене налякала!

— Що тепер буде? — схлипнула Лера.

— Не думай про це, — Влад відсторонився і огорнув обличчя дівчини долонями, обережно витираючи сльози на її щоках — Все буде добре, кохана.

— Як ти… мене назвав? — тихо запитала Лера, зустрівши його погляд.

— Кохана, — Влад нахилився до губ дівчини, починаючи вкривати їх короткими ніжними поцілунками. — Я кохаю тебе, маленька. Більше за життя.

— Забери мене звідси, Владику, — прошепотіла Лера, насолоджуючись його дотиками. — Хочу втекти від усіх разом з тобою.