Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

-Все добре, будьте з ним.

Вийшла з кабінету і попрямувала до лікаря. Потрібно сказати щоб дали ліки і нагодували. Зайшовши до кабінету, я побачила синець на оці та зломаний ніс у лікаря. 
-Що це з Вами.

-Нічого страшного. Був не обережний та впав. Ви щось хотіли?

-Так, хлопчину потрібно дати трави від застуди та нагодувати.

-Ви розумієте, що інші, більш вибагливі пацієнти, будуть проти.

-Тоді нехай лікуються вдома. А якщо в них є якісь питання, нехай задають особисто мені. Я майже ввесь час в палаці. Допобачення.

Я пішла назад, до дітей, потрібно проконтролювати, чи все добре. Підходячи ближче, до палатки, я побачила багато дітей, які щось жували, а в центрі, стояв Ріваят і щось розмахуючи розповідав. Потім побачив мене, сказав ще щось і пішов в мою сторону.

-Ти в няньки вирішив податися? -глузуючи запитала я.

-Ага, підроблятиму у вільний час. Ну що, до палацу?

-Ти йди, а я ще подивлюся, можливо потрібна ще комусь допомога. Ти молодець! Здивував. Виявляється ти не  монстр, а так, страшненький гоблін. - і засміялася вже я.

-Я запамʼятаю. -посміхнувся він. -я залишуся з тобою. Разом підемо. 
-Дякую -і я хотіла взяти його за руку та він айкнув.

-Ану, покажи, що там?

-Нічого.

-Швидко. -він простягнув руку. Був подертий і спухший кулак. Я глянула на нього.

-Що? Я впав.

-Ага, я вже одного бачила, який впав. Випадково не разом падали?

Він мовчав.

-Зараз полікую.

-Не треба. Не витрачай свої сили. Ходімо.

І що це знову? Можливо дійсно, він і не такий вже і поганий?. Ми ще пів дня допомагали то фізично, то я лікувала. А потім я не витримала:

-Так, давай або я лікую тебе, або ти ідеш до палацу. Ти ніби то мій чоловік, мушу ж я про тебе піклуватися! -і схватилася за руку. Але там нічого не було. Жодного сліду.

-Але як? 
-От чому ти постійно лізеш, куди не просять?. Не живеться  тобі спокійно. Набридло возитися з тобою. Я до замку. Хочеш, хоч і ночуй тут.

І пішов. А мені стало так образливо. Ніби щось хороше почало зароджуватися, ніби то якийсь натяк на дружбу хоча б, а тепер знову він мене розчарував. Навіщо він так? До самого вечора я думала за Ріваята. Можливо він за своєю злобою ховає щось добре, адже я ж бачила, як він допомагав людям. Це було не награно. 
Під кінець дня я знайшла дідуся. В якого була вся шкіра гниюча. Це такий самий випадок, як був у Лідвії. Чоловік вмирав. Сил було мало вже в мене, але я вирішила допомогти, щоб хоча б він протримався ще трохи. Але не змогла зупинитися і відключилася. Прийшла до тями, коли хтось обережно ніс мене на руках. Але було темно і я не роздивилася хто це. Пітьма знову поглинула мене.