Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Страйк здогадався, що зараз вона пожартує. Було очевидно, що це вже не вперше.

— Виявився розбійник, так, тільки не шляхетний,— сказала Дон.

Вона була вже розлучена, коли познайомилася з Джиммі. Перший чоловік покинув її заради іншої дівчини з лондонського салону, яким вони володіли спільно. Дон отримала непогані відступні при розлученні та змогла зберегти свій бізнес. Джиммі після пройдисвіта-колишнього здавався фігурою романтичною, тож після попереднього розчарування Дон закохалася по вуха.

— Але дівки були постійно,— розповідала вона.— Ну знаєте, лівачки. Деякі зовсім шмаркачки. Він для них був ніби поп-зірка чи що. Я тільки потім дізналася, скільки їх було... коли він позаводив картки на всі мої рахунки.

Дон докладно розповіла про те, як Джиммі її умовив профінансувати позов до його колишніх роботодавців із «Занет індастріз», які звільнили його з порушенням процедури.

— Джиммі на своїх правах був поведений. Він, знаєте, не дурний. Збив із «Занету» десять тисяч. Я жодного пенні з тих грошей не бачила. Він усе просрав, коли почав позиватися до інших людей. Хотів і мене притягнути до суду, коли розбіглися. Заробляти йому заважала! Та не смішіть мене. Я його п’ять років утримувала, а він заявив, ніби працював на мене, безоплатно допомагав розбудовувати бізнес і заробив астму через хімікалії — брехав як дихав! — і, дяка Богові, його просто вигнали з суду. А потім вигадав, що я його переслідую. Заявив, що я йому машину подряпала.

Вона загасила цигарку і потягнулася по нову.

— Це, власне, правда,— додала вона з несподіваною злостивою посмішкою.— Ви ж знаєте, що його занесли до переліку сутяг? Тепер він ні до кого не може позиватися без дозволу.

— Так, про це знаю,— кивнув Страйк.— Дон, скажіть, коли ви були разом, він займався чимось протизаконним?

Вона підкурила, поглядаючи на Страйка понад пальцями і явно сподіваючись таки почути, що Джиммі такого накоїв, аж Страйк ним зацікавився. Врешті-решт вона сказала: .

— Не знаю, чи він давав собі клопіт пересвідчитися, що всім його подружкам є шістнадцять років. Потім я почула, що одна з них... але тоді ми вже розійшлися. То вже були не мої проблеми,— розповіла Дон, а Страйк записав.

— І я б йому не довіряла, коли йдеться про юдеїв. Він їх не любить. Якщо вірити Джиммі, Ізраїль — то корінь усього зла.

Сіонізм! Мене від того слова вже нудило. Наче ж уже достатньо настраждалися люди,— туманно додала Дон.— А, його начальник у «Занеті» був єврей, вони одне одного ненавиділи.

— Як його звали?

— Ой, як же воно там...— Дон сильно затягнулася цигаркою, насупилася.— Пол, а далі? Лобштайн, ось. Пол Лобштайн. Він, мабуть, і досі в «Занеті».

— Ви зараз спілкуєтеся з Джиммі чи з його родичами?

— О Боже, та ні. Знати їх не хочу. А єдина його рідня, яку я знала, то малий Біллі, його брат.

Сказавши це ім’я, вона пом’якшилася.

— Він був не при собі. Було діло, трохи пожив з нами. Таке вже сонечко, але не при собі. Джиммі казав, то через батька. Той був буйний алкаш. Сам їх виростив і бив на яєчню, таке розповідали, ременем бив і чим хочеш. Джиммі втік до Лондона, а бідолашний малий Біллі лишився з батьком. Не дивно, що став такий.

— Що ви маєте на увазі?

— У нього був... тик, так це називається?

І вона цілком точно повторила жест від носа до грудей, який Страйк бачив у себе в офісі.

— Я ще знаю, що його посадили на пігулки. Потім він від нас поїхав, якийсь час орендував квартиру з іншими хлопцями. Відколи ми розійшлися з Джиммі, я його більше не бачила. Він був милий хлопчина, але Джиммі бісив.

— Як саме?

— Джиммі не любив, коли Біллі розповідав про їхнє дитинство. Не знаю, мабуть, Джиммі сумління мучило, що покинув брата самого вдома. Там була така дивна історія...

Страйк бачив, що вона давно про це не замислювалася.

— Дивна? — підказав він.

— Було кілька разів: Джиммі випивав і розповідав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на прожиття.

— Він же наче різноробом був?

— Правда? А мені казали, що столяром. Працював на родину отого політика, як його? З таким волоссям ще.

Вона жестом зобразила жорстку копицю на голові.

— Джаспер Чизвелл? — підказав Страйк, вимовляючи прізвище так, як воно пишеться.

— Ага, отой. Старий містер Найт мав безплатне житло на їхній землі. Хлопці там і виросли.

— І Джиммі казав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на життя? — повторив Страйк.

— Так! Мабуть, то через те, що він працював на торі. У Джиммі все зводилося до політики. От не розумію,— знервовано додала Дон.— Треба ж якось жити. Уяви, що я питала б клієнток, за кого вони голосують, і тільки потім... От чорт! — раптом зойкнула вона, вкрутила цигарку в попільничку і скочила на ноги.— Сіян має зняти бігуді з місіс Горидж, бо ж та облисіє!