Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Моя Капризуля, Олена Арматіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя Капризуля" автора Олена Арматіна. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 69
Перейти на сторінку:

Ні, ну він просто нестерпний! І знову ж таки, своїми їдкими жартами і зауваженнями страшенно нагадує мені Ліама. Може, відповідь на мої сумніви лежить на поверхні, і мені просто подобаються чоловіки одного типу - нахабні й безпринципні?

Самандарець мене не обдурив, і дуже скоро я опинилася на березі прозорого струмка. Все ще думаючи про своє, швидко роздяглася догола і з розбігу кинулася в струмок. Ліс тут же оглушив мій вереск - я не очікувала, що вода виявиться такою холодною!

Я давно вже підозрювала, що удача повернулася до мене не тим боком, тому що зліва пролунав тріск ламаних гілок - хтось явно великий і швидкий мчав до мене. Я чомусь спочатку подумала про самандарця, того самого, який обіцяв не підглядати. Але навіть якби він раптом розучився пересуватися беззвучно, не зміг би ламати по ходу свого руху дерева. А значить, це був не він! Забувши про холод, я, злякано озираючись на звук, кинулася бігти - мій одяг залишився далеко позаду, але мені було зовсім не до нього. Тут справа явно йшла про порятунок мого життя, і мені було не до церемоній.

Так от, про удачу...

Я таки спіткнулася! І не просто об купину, горбок або пеньок. Об камінь! Завити не встигла тільки тому, що тут же впала, боляче вдарившись об землю. Скрутившись у грудочку, заплющила очі й затулила руками голову, вуха - не хочу ні бачити, ні чути те чудовисько, що ось-ось знищить мене.

Але ніхто не поспішав мене знищувати ні через секунду, ні через п'ять. Я як скрутилася в траві, так і залишилася лежати. І тільки земля сильніше, ніж раніше, стала здригатися під мною, та так, що мені здалося, мене навіть кілька разів підкинуло вгору.

Що зробила б у моїй ситуації нормальна людина? Мабуть, кинулася б тікати. Але я - ні, я не така. Я прибрала руки, звільнивши вуха - почула оглушливе іржання і нелюдський рик. Тоді я розплющила очі й озирнулася. Різко перевернулася на карачки і поповзла назад - усього за кілька метрів від мене билися кавалл самандарця і... дракон із мого сну.

Дивною була ця битва. Кавалл, здавалося, рвався до мене.  А дракон зовсім не намагався скалічити його - а бив то з боків, то в груди шипастою головою, а хвостом раз у раз робив скакунові підсічки.

Не знаю, що за план був у дракона в голові, але кавалл після чергового підсікання впав на передні ноги, а дракон одразу ж схопився зубами за антени на його голові. Кавалл хропів, бив по боках хвостом, але вставати не поспішав, поступово заспокоюючись.

Тіло ж дракона раптом затремтіло. Скукожилося, набуваючи обрисів... людини.

 А за кілька секунд я вже не дивилася ні на кавалла, який остаточно підкорився, ні на ідеально складеного чоловіка, що міцно тримав його за живі антени.

Точніше, на нього-то я якраз і дивилася, але перед очима була зовсім інша картинка...

Я і Ліам у каюті зорельота. Навколо - місцями зламане обладнання, іржа, дроти, що іскряться. Я так само оголена, як і зараз. Тільки лежу не на м'якій траві, а на холодній металевій поверхні якогось столу, і захоплено милуюся на міцні стегна свого коханого мутанта, його вузький таз із ямочками на сідницях, і... широку спину з шипами і наростами, що проступили під шкірою.

Точно такими самими, як і в чоловіка, який щойно приборкав збожеволілого кавалла. Він обертається і з тривогою дивиться на мене.

- Ліам, - видихаю я, не зводячи очей з обличчя самандарця. Я його впізнала. Згадала. Це - він, мій перший мужчина, коханець, батько мого сина... Чоловік, який кинув мене. Самандарець, який морочив мені голову і... обманом забрав у мене сина.

Я гарчу від безсилої злоби й образи. Тіло скручує нестерпний біль.  Такий, наче з мене живцем знімають шкіру, ніби по живому ламають кістки. Я хочу закричати на нього, а замість цього лунає моторошне шипіння.

Забувши про каваллю, Ліам обертається до мене всім тілом, навіть не думаючи прикрити свою наготу.

- Ти ж не будеш зі мною битися, моя Саламандро? - каже, і робить крок уперед.    

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 41 42 43 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя Капризуля, Олена Арматіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя Капризуля, Олена Арматіна"