Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Твою мааать... – Простягла дівчина. – Казала мати, виходь за інженера. А я, дурепа...

– Замовкни будь-ласка! – Гаркнув Ярий, схопив у руку телефон і швидко набрав один із останніх номерів.

Пройшла пара гудків. Потім ще пара. Ніхто не брав слухавки. Після чого дівчина Ярого без жодного звуку впала на диван, двері до кабінету злетіли з петель, а сам Ярий зрозумів, що не може поворухнути нічим, крім голови.

– Здрастуйте, Ярославе Івановичу. – Нещодавно схоплений бранець виглядав дуже погано. Під носом і в куточках рота виднілася кров. Біле, як крейда, обличчя. І рука, що стискає ствіл, який дивився Ярому просто між очима. Коханку авторитету, що лежала без руху на дивані, хлопець наче не помічав.

– Хто ти, сука, такий?.. – Здивування авторитету межувало з шоком. Він давно не чув свого справжнього імені з вуст інших людей. Навіть у нинішньому паспорті та інших офіційних документах у Ярого були зовсім інші ПІБ.

– Якщо вам зручніше Ярий, нехай буде так, – прихильно кивнули йому головою, – я прийшов сюди сказати, що ця богадільня, якою ви тут заправляєте, переходить під патронат, – тут цей Дубровський закашлявся, – патронат особливого, тринадцятого відділу СБУ.

– Що за марення, – обережно, не підвищуючи голосу, почав Ярий, – не було ніколи в СБУ тринадцятого...

– А тобі ж, суко, першому б і повідомили, скільки всього секретних відділів функціонує в країні, так?! – Не дав йому доказати Дубровський, голос якого сочився єхидством і зневагою. – Тобі потрібні докази? Ну що ж. Ільїн Ярослав Іванович, він же Ярий, він же Огульський Григорій Олександрович і таке інше. Народився ти у шістдесят сьомому, після школи та армії потрапив до спецназу через відмінну фізпідготовку. Після травми руки у вісімдесят дев'ятому повернувся до громадянського життя. Але потяг до адреналіну та силового вирішення питання нікуди не подівся, так? Тому в дев'яностих ти на парочці рейдерських захоплень та двох трупах власників великих універсамів сколотив початковий капітал. А далі – пішла спека. Пограбування, вимагання, кришування публічних будинків, масове скуповування землі – повний картбланш. І дружок старий з армійських, який зараз уже став генерал-майором, дуже навіть допомагає провертати твої справи. Я нічого не впустив?

– Як?.. Хто?.. – Сказати, що Ярий був шокований, нічого не сказати. – Звідки ти все це знаєш?

– Хіба це все? – Посміхнулися йому кривавими губами. – Я ще не сказав про скупку всякого сумнівного антикваріату, торгівлю на чорному ринку та нелегальну гральну залу. Єдине, за що ти не брався, Ярик, це за наркоту. І дітей не крали. Тобто, якісь базові принципи все ж таки є – і на тому спасибі. Інакше тебе взагалі прибрали б, навіть не питаючи. Ще будуть тупі сумніви щодо існування та компетенції мого відділу?!

– Ні, не будуть. – Нервово проковтнув Ярий. З досвіду свого дуже насиченого життя він знав: якщо до гри включаються спецслужби, справа пахне смаженим. – Що вам потрібно від мене?

– Твої активи, твої люди, твої зв'язки. Загалом, вся «справа твого життя». Своїх світити в цьому питанні у мого начальства бажання немає, а грошенят все одно хочеться. – Похмуро посміхнувся резидент СБУ.

– Нічого не зрозумів… Просто бабла хочеться? – Авторитет був дуже здивований. – Так можна було сказати… Які цифри?

– Тьху, ідіот, – похитав головою Дубровський, – нахєра нам твої гроші? Скільки ти можеш запропонувати? Свої жалюгідні двадцять мільйонів доларів? Так ти навряд чи захочеш ділитися власними пожитками, а на вашому загальному рахунку, мабуть, разів у десять менше... Ні, тут буде гра по-крупному. Зображатимемо харківських Робін Гудів. Брати там де багато, відмивати бабло з вашою допомогою і, так би мовити, знімати вершки.

Якщо до цього моменту Ярий ще сумнівався у правдивості заяв про силові структури, то тепер усі сумніви відпали. По-перше, жодна жива душа, крім нього самого та банківських працівників, не знала тієї цифри, яку він встиг накопичити за свою, не таку вже й легку, кар'єру. А цей тип – знав. І по-друге – тільки дуже серйозні люди можуть називати двадцять лимонів зелені – «жалюгідними».

– Начебто ... звучить цікаво, – не відриваючи погляду від дула пістолета, повільно промовив карний злочинець, – а можна питання?

– Давай, тільки коротко і ємно. – Кивнув непроханий гість.

– Чому я не можу поворухнутися і що з… з моєю дівчиною?

– Про Вольфа Мессінга на службі у Сталіна чув? – Холодний погляд та жодних емоцій на обличчі.

– Так, екстрасенс та гіпнотизер, начебто. – Невпевнено промимрив Ярий.

– Ну так. Завжди корисні люди на службі уряду, чи не так? – Коротку судому обличчя супутника навряд чи можна було прийняти за усмішку. – Та ти не переймайся дуже. Повторюся, якби була наркота чи торгівля дітьми – шеф би з вами поратися навіть не став. А так – трохи перепрофілюємо твою банду, і заживете краще за колишнє. З очевидних плюсів – більше ніякого пограбування, мокрухи, рейдерства та інших веселощів, за які можуть безпосередньо взяти за дупу.

– Так, а що тоді робити треба?.. – Авторитет нічого не розумів у тому, що відбувається.

– Отримувати інфу (найчастіше від мене, походу), потім виконувати завдання. Видобувати бабки. І – відмивати їх. Все просто. Вже можеш згортати всі свої нелегальні проекти, друже. – Широко, шалено посміхнувся Дубровський. – Для затравки, ось вам адреса.