Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Ви її полювати вчили? — запитав у батька коваль.

— Трохи, але вона ще маленька для повноцінного полювання і зайця наздогнати не може.

— Зате щура наздогнала. Он уже клубок покотився, сильний гад.

Батько швидко оглянув подвір'я і побачив, як його кошеня, гарчачи і дряпаючи, намагається впоратися з величезним сірим щуром.

— Тільки ж спала на сонці, — пробурчав він здивований побаченим. — Піду, допоможу, якщо що.

— Іди, а то щур на половину кошеня.

Щура я насилу придушила, але не вбила. Тільки відійшла помилуватися на нього, ця поганець підірвався і втік. Я тільки й встигла що обурено нявкнути. Ось тільки недовго засмучуватися довелося. Він повернулася з безліччю інших щурів і попереду йшла щурятина майже з мене розміром.

— Щурячий король... — здивувався батько — звідки тут таке. Лія в сторону!

Ага, як же в бік! Я кинулася на нову здобич, і тут уже всі, хто бачив, побігли розбороняти клубок пазурів і зубів і покликали маму.

— Ліє, дай йому спокій, тут є кому з цим розібратися!

— Тату, ти що, вона його тепер не відпустить, — сказав Януш, потягуючись, — тільки якщо свідомість втратить. У неї інстинкти нарешті включилися. Ти нас, чи що, не пам'ятаєш. Ти нас силою віддирав від здобичі.

Батько тихо вилаявся й обернувся великим котиком, підійшов ближче, щоб у будь-який момент кинутися допомагати. Поруч обернулися ще кілька перевертнів і стали ганяти здорових щурів.

— Хм, дитина виманила щурів, — сказав дідусь — Маїта, поклич її чи що.

— Марно. Вона в азарті й не відпустить.

А я, як то кажуть, страх втратила, інакше це не назвеш. Бо мені було все одно, що мій супротивник дуже сильний і великий. Мені хотілося порвати паразита. І коли він перестав тремтіти, під моїми зубами, відчула поруч батька і загарчала. Мене лизнули по загривку. Щура тато придавив лапою. А в мене мозок увімкнувся і запізно накрило страхом. Батько за загривок відтягнув від щура, а Дерек одним ударом лапи добив щура, уже напевно. Мене віднесли в сторонку і ретельно вилизали. Тут уже не пручалася і навіть мордочку підставила, щоб вичистили добре шерсть.

— Що сталося, що ти даєш себе вилизати, — ласкаво запитала мама.

— Ну мама, в котячому вигляді у ванну її ніхто не затягне, а так, вона точно чистою буде.

Потім була дуже болюча процедура із замазуванням медичним гелем моїх ранок. Батькові довелося обернутися і тримати разом із братами. Бо гель дуже пек і я ледь матері руки не роздряпала. А батька трохи покусала. Заспокоювали потім кошеня довго і домогтися, щоб обернутися, так і не змогли. Спала я в брата під пухнастим боком. Януш згорнувся навколо мене клубком і тихо муркотів. Це заспокоювало.

— Вранці обернеться, — сказав батько, — для неї це великий стрес і цей гель по-звірячому пече.

Йому мама теж руки обробила і забинтувала. Вранці прокинулася, коли брат почав вилизувати і водночас ще моторчик свій муркотливий увімкнув. Варто було мордочку підняти, її миттю вилизали. Потім відчула, що він мене ще й лапами тримає. Щоправда, швидко відпустив. Зістрибнула на підлогу й обтрусилася, розпушивши шерсть. Почула котячий сміх із ліжка, потім реготав уже Януш у людському вигляді.

— Сестричко, ти зараз така кумедна і мила.

Фиркнула і перед дверима все ж обернулася. Пішла до себе, щоб переодягнутися. І захопивши речі, пішла в душові. Брат там мене наздогнав і допоміг відкрити воду, а потім вартував мою кабінку, щоб ніхто не потривожив.

— Я б і сама впоралася.

— Знаю, але я ж можу доглянути за своєю молодшою сестричкою.

Потім разом пішли на сніданок. Нам батьки вже принесли порції, і ми тільки трохи запізнилися.

— Як ти? — запитав дідусь.

Прислухалася до своїх відчуттів.

— Все добре.

А потім згадала, що я вчора учудила і подивилася злякано на батька.

— Не переживай, усе добре.

Він показав, що вже навіть слідів не залишилося від моїх зубів. Дідусь показав, що в нього теж від мене слідів уже не залишилося.

— А щура я вбила?

— Трохи придушила, — сказав брат задоволеним голосом — ми пишаємося нашою маленькою мисливицею.

— Після сніданку допоможеш нам із братом? — запитав дідусь.

Ми з Янушем не змовляючись кивнули. Ходили з братом взявшись за руки, показали всі проломи в захисті й допомагали налаштувати його від майбутніх проривів монстрами. Завдяки тому що була з братом, не було виснаження. І змогла ще навіть потренуватися з імітацією зброї та побігати по двору. Потім, пішла перевірила, що відповів Юнуру. Він похвалив і видав додаткові завдання на логіку. Над ними зависла майже до вечора. Мама з батьком прийшли, спочатку забрали на обід, а потім на вечерю. Батько ввечері трохи позаймався зі мною і підказав, на що звернути увагу. Я розуміла, що він хоче як краще, але бачачи, що я елементарного не бачу і не розумію, змушувало мене психувати.

— Ну, все, не засмучуйся ти так! — спробував батько заспокоїти мене і не дав мені порвати зошит і побити планшет. — Лія! — гаркнув він — Ти занадто близько до серця приймаєш це.

— Я цілий день билася над цим завданням! — сказала зі сльозами — Невже, я така дурна! — це вже було із завиванням і сльозами, соплями.

Мене спіймали в міцні батьківські обійми і витерли обличчя. Поніс умиватися і потім гуляти у двір.

— Відчуваю, тобі не варто одній сидіти з логічними завданнями, шкідливо. Ти стаєш нервовою і дратівливою.

— З вами теж не можу! — сказала ображено.

— Чому?

— Ви зайняті!

— Знайдемо час. Адже це були додаткові завдання?

Я кивнула. До нас підійшли дядечки з бабусею.

— Що сталося?

— Додаткові заняття трапилися, на логіку. Понад те, що в школі проходять. Вони доводять Лію до істерики. Одну категорично не можна залишати, буде сидіти над ними цілий день і потім психувати.

Обійняла батька за шию. Мене дбайливо тримали на руках і заспокійливо гладили по спині. Відчула, як підійшов ще дідусь. Йому тихо переказали, що сталося.