Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

За кілька хвилин Мурасаме тихо підійшов до решти, які ховалися за деревами на безпечній відстані. Масамуне, Дзуйхо, Фудзісане та Інугамі Куроші підняли погляди на нього, чекаючи новин. Він кивнув, важко видихнув, відновлюючи подих, і прошепотів:

— Сьогодні — 10 рік правління, і я чув, що Токугава Ієясу знову готується до руху на захід. Вони кажуть, що він збирає військо. Схоже, час тут — це період Сенгоку, як ми й думали, і цього року сьоґун зміцнює свої сили перед великою битвою.

Масамуне трохи насупився, обмірковуючи почуте.

— Це означає, що ми десь у 1615 році, — сказав він, киваючи. — Останній рік кампанії Токугави проти західних земель. Війна із Західним альянсом… отже, велика битва при Осаці — ось де може бути демон.

Фудзісане з хвилюванням подивився на Масамуне, його обличчя виражало як повагу, так і занепокоєння.

- Тоді наша мета - потрапити на поле цієї битви, щоб зустріти демона там, де він поглинатиме енергію битви, - сказав він твердо. — Ми повинні дістатися Осаки, щоб перехопити його.

Інугамі Куроші, зазвичай мовчазний, тихо промовив:

— Але якщо ми йдемо прямо на поле битви, то ризикуємо опинитися серед тисяч воїнів. Ми повинні бути обережними, якщо ми не хочемо привернути непотрібну увагу.

Дзуйхо кивнув, погоджуючись, і додав:

— Ми маємо бути як тіні, як Мурасаме. Якщо ми будемо досить обережні, то зможемо дістатися до потрібного місця та завдати удару, не розкриваючи себе перед арміями.

Масамуне, впевнено кивнувши, обвів їх поглядом, його очі висловлювали рішучість.

— Ми не маємо часу на сумніви. Демон стане сильнішим з кожною пролитою краплею крові, з кожним воїном, що впав. Ми повинні встигнути до того, як він увібрає всю силу битви.

Юнаки мовчки кивнули, розуміючи, що їхня місія стає дедалі небезпечнішою.

Масамуне обвів товаришів серйозним поглядом, відчуваючи важливість кожної миті. Він знав, що їхній шлях буде сповнений небезпек, і вони можуть не повернутися з цього минулого. Але він також знав, що вони не мали вибору. Демон ставав все сильнішим, і кожна крапля пролитої крові лише посилювала його міць.

— Ми перенесемося порталом завдяки нашим кільцям, — сказав він, тримаючи руку на своєму кільці, що сяяло таємничим рожевим світлом. — Час закінчується, і ми повинні опинитися на полі бою до того, як демон набуде всієї своєї сили.

Юнаки кивнули, готові до того, що на них чекає. Вони підняли руки, виставивши обручки вперед, і простягли їх один до одного, утворюючи коло. Кільця засяяли, і від кожного кільця потягнулися тонкі нитки рожево-золотого світла, з'єднуючись у єдине сяйво, що оточувало їх, як м'який, але потужний бар'єр. З центру їхнього кола піднявся вихор пелюсток сакури, що закружляв навколо них, несучи їх геть від цього місця та часу.

Світло, що об'єднало їх, ставало яскравішим, і незабаром світ навколо замерехтів, ніби розчиняючись, відкриваючи перед ними нове місце, нове поле, де все ще панувала тиша перед майбутньою битвою.

Коли пелюстки розвіялися, юнаки опинилися на пагорбі, звідки було видно просторий військовий табір, що тягнеться на горизонті. Осака постала перед ними — її фортеця, що стоїть вдалині, була символом сили і загрози, що насувається. Польові укріплення, намети, стійла для коней, воїни в обладунках, що збираються біля вогнищ, — все це говорило про те, що битва почнеться.

Дзуйхо, оцінюючи їхнє оточення, тихо промовив:

- Ми тут. Тепер залишилося злитися з армією, щоб не привертати увагу, і залишатися серед бійців, коли демон з'явиться.

Фудзісане кивнув, його погляд був сповнений рішучості.

— Якщо ми зможемо змішатися з армією, ми матимемо шанс залишатися непоміченими і завдати удару, як тільки з'явиться демон.

Інугамі Куроші вказав на невеликий намет, де лежали прості обладунки, залишені без нагляду.

— Ось, схоже, хтось залишив тут запасні обладунки. Якщо ми одягнемо їх, ми зможемо злитися з рештою, доки не почнеться битва.

Юнаки рушили в бік намету, тихо підкрадаючись, щоби не привертати уваги. Діставшись до укриття, вони обережно вдягли обладунки, приховуючи свої каблучки та обличчя під шоломами, поки кожен з них не виглядав як звичайний воїн.

Коли вони були готові, Масамуне, звернувшись до товаришів, тихо промовив:

- Нікому не привертаємо уваги. Тримаємося як тіні. Коли демон з'явиться, ми атакуємо одночасно. Нехай це місце стане для нього пасткою.

Дзуйхо, Фудзісане, Інугамі Куроші та Мурасаме мовчки кивнули, кожен з них відчував, як серце починало битися швидше від передчуття майбутньої битви.

Сховавшись у тіні невисокого пагорба, юнаки уважно спостерігали за табором, що розташувався трохи нижче. Їхні погляди ковзали по рядах самураїв, що вже зібралися біля вогнищ, і генералам, які віддають останні розпорядження перед битвою. Все навколо було просякнуте військовою дисципліною і тривожним очікуванням, ніби кожен воїн відчував, що попереду чекає щось більше, ніж просто бій.

Табір був ретельно організований: численні намети та намети вишиковувалися в рівні ряди, а по центру височив командний намет із прапорами та прапорами, прикрашеними гербами клану Токугава. Тканина наметів була міцною, але простою, без зайвої прикраси, що відображало сувору військову культуру самураїв. Над табором майоріли білі та чорні прапори з потрійним листом мальви, моном роду Токугава, що символізував спадщину та могутність сім'ї.

Солдати в таборі були одягнені у традиційні обладунки самураїв, з нагрудними пластинами, вкритими лаком та прикрашеними символами своїх пологів. Самураї, озброєні довгими списами та катанами, рухалися з гідністю та спокоєм, кожен із них втілював дисципліну та честь, закладені у військовій традиції Японії. Їхні обличчя були зосереджені, але рішучі, ніби вони готувалися до чогось великого.

Генерали і командири, з більш складними і багато прикрашеними обладунками, стояли ближче до командного намету, їх обладунки були прикрашені золотими елементами та вставками, що символізувало їх високий ранг та повагу у клані. Серед них були відомі стратеги та досвідчені воїни, кожен з яких заслужив своє становище у боях за землі та владу. Вони обговорювали майбутню битву, тримаючись з гідністю та гордістю, їхні рухи були спокійні, але сповнені впевненості.