Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Ресторан «Пушкін» знаходився в мальовничій частині міста, у будинку з історією. Це місце безумовно було красивим, але пов'язані з ним спогади давили. Рік тому я зустрілася тут із Кримовим. Ми сиділи за сусіднім столиком і він багатозначно дивився на мене. Вивчав. Явно вирішив якось ще використати мене, тільки більше важелів тиску не знайшлося, мама на той час уже поїхала до Джона, і її здоров'я покращилося. Гроші ніколи не були метою і натяки про спадщину мене теж не спокушали. У те, що в чоловіка прокинулися до мене батьківські почуття, я не вірила. Напевно, побачив спосіб використати мене зі своєю вигодою. Тож дала я йому відворот-поворот, але вечеря надовго засіла в пам'яті.
Маленька дівчинка в мені все ще сподівалася і мріяла стати татовою улюбленицею. Вона хотіла, щоб сильний чоловік, той, хто подарував їй життя, той, у якому текла така сама кров, і в ній визнав рідню. Так, мені кортіло дізнатися, як це - мати тата. І ця мрія була така близька - руку простягни!
Якби я була наївнішою, то зробила б крок назустріч, але того дня я чітко окреслила межі та заявила пану Кримову, що мені від нього нічого не потрібно, і він сам також.
Чи зачепила я його за живе? Напевно, ні. Мститися мені за зухвалість ніхто не став, і особисто ми більше не спілкувалися. Щомісяця мені приходять гроші на рахунок у банку, але я жодної копійки звідти не взяла і не візьму.
Я не думала, що вся ця історія так сильно зачепила за живе, інакше б попросила Костянтина змінити місце вечері. 
Треба підбадьоритися і перестати дивитися на те місце, де ми сиділи з батьком! З паном Кримовим. Який він мені батько?
Я начепила посмішку на обличчя і спробувала вникнути в те, про що розповідав бос. До речі, послухати було що:
- Пам'ятаю, у перші місяці радів снігу. Мені подобалося, що все навколо біле, засніжене й іскриться на сонці! У Києві таких білосніжних заметів я не бачив. Загалом, з посмішкою і піснею чистив доріжку від будинку і гаража до дороги. Потім усе приїлося, а під кінець я й зовсім бурчав і хмурився, спостерігаючи у вікно, як білі пластівці повільно кружляють і падають. Адже це означало, що вранці знову мені працювати лопатою!
- А сокирою працював?
Чоловік розсміявся:
- Я ж Лісоруб! Звичайно вмію рубати. 
Мені стало соромно. Він знає про своє прізвисько! Аби тільки не здогадався, що зобов'язаний ним мені.
- До речі, Еля, якщо я збрию бороду, то вже навряд чи зможу називатися ним.
- Чудовий привід позбутися ...
- Ні-ні, - договорити мені не дали. - Якщо відверто, я побоююся твоєї фантазії. Нехай уже краще Лісоруб, а ти, до речі, будеш моєю Еллі. Станемо героями однієї казки.
- Тоді нам ще потрібен буде Тотошка, Страшила і Боягузливий Лев.
- Роль останнього можемо відвести твоєму начальнику, Григор'єву, - запропонував співрозмовник. Як точно підмічено!
Офіціант приніс нам закуски і розмова затихла. Я чомусь повернулася до поганих думок, згадавши про Ніночку і Григор'єва. Ось що чекає на тебе, якщо ти піддаєшся чарівності Лісоруба!
А встояти було надто складно... особливо зараз, коли чоловік старався і не мав вигляду сноба і самовдоволеного ідіота. Костянтин запропонував прогулянку нічним містом і мені ця ідея сподобалася, але потім я згадала, як близько ми будемо один до одного. Я не довіряла собі. Боялася не встояти і погодитися на все! Останні дні мені все частіше снилися сни. Відверті, солодкі, підживлені спогадами з минулого. І так! Мені хотілося вивчити нове тіло боса, погладити його м'язи на руках, цілувати груди, порахувати кубики преса. 
Найкращий захист - напад і гумор. Ними я і рятувалася, поки до нашого столика не підійшла пара.
Маша і Льоша.
Колишня наречена Тана і мій брат.
Мені варто було здогадатися, що сьогоднішній день не принесе нічого хорошого ще вранці, коли не задзвонив будильник і я проспала!