Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Потім, ця сама особа, вже сама повезла чергову дитину в «дар Богу». А за нею потяглися й інші діви легкої поведінки.

А потім якось так вийшло, що й більш пристойні діви наслідували їх приклад, ставши раптом з безприданниць завидними нареченими. А чотири роки тому вже вважалося честю народити дитину в жертву демону. І село стало багатим. І все було б добре, якби жрець богів рівноваги не лякав усіх страшними карами, за що його вигнали. А він узяв та оселився біля озера. А потім зібрав навколо себе інших «ненормальних, котрі не шанують доброго бога, який дійсно допомагає людям».

І, напевно, на цьому острові таке селище було не одне. І не лише на цьому острові.

— Як же вам пояснити, — пробурчав Марк, посилаючи черговий присипляючий імпульс у немовля. — Навіть найбідніші жителі Золотих Туманів не віддавали б своєму богу-демону немовля, розуміють, що це все одно, що віддати самих себе. Там лише дорослих приносять у жертви. Тих, хто сам за себе відповідає. А ви, наївні ідіоти, влаштували тут годівницю для демона. От і радійте, втішайте себе тим, що кілька років багато пожили, — стомлено закінчив маг.

— А хто не став... — знову підвівся жрець.

— Хто не став, підходьте до мене по одному. Якщо ви не брешете, ми заберемо вас із собою. Боюся, тут будь-кому залишатися небезпечно. Незабаром можуть з'явитися демони. Відчують, що тут жертовні землі бога-демона і прийдуть поїсти їжу більш щасливого побратима.

І це, мабуть, було правильним рішенням. Цінне немовля легко маскувалося менш цінними людьми. Але як же Марк утомився. А вміння відокремлювати правду від брехні було тільки в нього.

***

Назад, до Ведмежих Лап, група поверталася, наїжачившись мечами і випивши все зміцнююче зілля. Тому що відпочивати не можна було. Зіллями ж напоїли нечисленних дорослих і цілу купу дітей, які, як здогадалися не такі й дурні батьки, нікого нікому не віддавали.

Дорослі, щоправда, пішли не всі. Хтось подався попереджати начебто ні в чому не винних родичів, що з острова треба тікати. Хтось вирішив уперто лишитися. Марк нікого переконувати не намагався. Якщо їх не переконало те, що ні з того, ні з цього прямо в черзі до мага стали вмирати молоді жінки та чоловіки, то хто він такий, щоб їх умовляти?

А поспішати, обвіситися щитами і не ховати в піхви зброю вимагав Айдек, впевнений, що як тільки група обтяжена купою дітей піде, комусь обов'язково спаде на думку, що саме ця група і є лиходії, причому лиходії із золотом і коштовностями в гаманцях .

Тож вони майже бігли. По черзі несучи наймолодших і напуваючи старших дітей тими ж зміцнюючими зіллями.

Вночі групу спробували обстріляти з луків якісь вершники, але один з і без того роздратованих магів розкидав їх ураганним поривом.

Потім Марк відчув десь недалеко демона і став підганяти всіх ще більше. І весь той час, поки втомлені люди спускалися численними сходами в потайному переході, а потім по черзі вирушали на човнах до корабля, стояв як пам'ятник на верхній сходинці і намагався зробити цих людей невидимими і нечутними. І сподівався, що демон воліє не звертати уваги на якихось майже невидимок, а вирушить до більш помітної здобичі. Через що відчував себе малодушною сволотою.

Як корабель переносили через уламки і поспішно йшли подалі від Ведмежого острова, Марк уже не пам'ятав, перебуваючи в напівнепритомному стані. А коли цінне немовля нарешті заспокоїлось і міцно заснуло, цей стан перетворився на цілком непритомний, і Марк сплив у щасливу далечінь, де катався на зеленому морському змії.