Читати книгу - "Ідеальний син, Ізмайлова"

Він міг би принести мені більше їжі. Він зробив це навмисно. Можливо, щоб переконатися, що я настільки слабка, що не зможу відбитися від нього або втекти. Наче бути зануреним у темряву двадцять чотири години на добу - це ще не достатньо погано.

Я розділила кути мого маленького простору за їхнім різним призначенням. Один кут - для Фібі. Можете не сумніватися, я її не чіпатиму. Другий кут - для моїх справ. Я змогла протриматися кілька годин, але ви не можете зупинити тілесні функції. Звісно, від цього в цій вогкій дірі не стає краще. Третій кут - для їжі. І четвертий кут - для того, щоб сидіти або спати. Минулої ночі мені дивовижним чином вдалося поспати, хоча сон був уривчастим і перемежовувався кошмарами.

Я прокидалася з риданнями. Все, про що я можу думати - це мій дім. Як сильно я хочу туди повернутися. Як сильно я хочу до мами.

Я повинна знайти спосіб вибратися звідси.

Тим часом я розділила їжу на порції. Я дозволяю собі один шматок хліба на день, половину яблука і півпляшки води. Батончик мюслі я вже з'їла - не втрималася. Але решти має вистачити на кілька днів. Цього буде замало, але вистачить, щоб вижити. Поки я не зможу вибратися звідси.

Я розробила план.

Якщо він викопав цю яму, то зробив це, коли ґрунт був теплішим і податливішим. І, ймовірно, у нього була лопата. Але я можу зробити вм'ятину в ґрунті пальцями. Якщо я шкребтиму по ній досить сильно, вона вийде назовні. Мій план полягає в тому, щоб викопати достатньо, щоб утворився горбок, на якому я зможу стояти, щоб дістатися до люка наді мною. А коли я дістануся до нього, можливо, я знайду спосіб зламати замок.

Він ніколи мене не відпустить. Я бачила його очі вчора ввечері. Він божевільний. Він хоче тримати мене тут, з будь-якої причини. Це означає, що якщо я хочу вибратися звідси, мені доведеться зробити це самостійно. Я не можу розраховувати, що поліція мене врятує.

Я забираюся звідси. Навіть якщо це буде останнє, що я зроблю.

Розділ 39

Еріка

Джейсон пише мені, що поліція майже закінчила, але їм все ще потрібен телефон Ліама, тому я саджаю дітей назад у машину і їду додому. Діти виглядають наляканими від кількості поліцейських машин навколо нашого будинку. Я навіть не можу уявити, що думають сусіди. Але якщо вони читають місцеві газети, то, напевно, могли б здогадатися.

Детектив Рівера розмовляє з Джейсоном, коли я відмикаю двері. Вона дивиться на побите обличчя Ліама, і її очі розширюються. "Що сталося?"

"Просто невелика бійка в школі", - кажу я. Я ненавиджу, що вона бачить його таким. Ліам ніколи в житті не брав участі в бійках. Він не жорстока дитина. Принаймні, не такий, як Тайлер.

"Ліаме", - каже Рівера, - "мені потрібен твій телефон".

Ліам тягнеться до кишені і без суперечок віддає їй телефон.

"Само собою зрозуміло", - каже Рівера, - "що ти не повинен залишати місто, не повідомивши нас. Ми будемо з тобою на зв'язку. Ми будемо на зв'язку, якщо щось знайдемо".

З цими словами вона йде, знову залишаючи мою сім'ю на самоті. Я оглядаю вітальню, яка не виглядає такою вже й потривоженою. Мені цікаво, що вони тут робили весь цей час.

"Здебільшого вони були в кімнаті Ліама", - каже Джейсон, ніби прочитавши мої думки. "І в машині. Вони цілу вічність рилися в твоїй машині".

"Ми поїдемо до адвоката?" - запитую я.

Він киває. "Так, він записав нас на годину пізніше". Він дивиться на Ліама з ніг до голови, на його розірвану сорочку та синці на обличчі. "Тобі краще переодягнутися".

Ліам киває і йде нагору. Ханна теж піднімається до своєї кімнати, залишаючи нас із Джейсоном у вітальні наодинці. Джейсон дивиться на сходи і стишує голос. "У адвоката є зв'язки в поліції", - бурмоче він. "Він сказав, що вони близькі до арешту. Вони сподіваються знайти тут сьогодні щось, що зробить його безпрограшним".

Я відштовхую нудотне відчуття в шлунку. Не можу повірити, що це відбувається. Не можу повірити, що існує велика ймовірність того, що Ліама ось-ось заарештують.

"Але вони не заарештують", - каже він.

Хотіла б я вірити в невинність Ліама так само, як Джейсон.

***

Нашого адвоката звати Джон Лендон. Він виглядає високим і здібним, з повною головою сивого волосся, в костюмі, який виглядає дуже дорого. Я навіть не запитала Джейсона, скільки він нам коштуватиме. Я не хочу знати. Але я знаю, скільки беруть адвокати, і якщо цей хлопець справді хороший, він, напевно, виставить нам цілий статок.

Ліам сідає між нами перед столом Лендона з червоного дерева. Не дивно, що його вилиці виглядають ще гірше, ніж вранці. Він збирається мати один пекельний блиск. Це буде його перший. Йому ніколи раніше не накладали шви і не ламали кісток.

"Що сталося з твоїм оком?" - запитує його Лендон.

"Я зіткнувся з кулаком цього хлопця", - відповідає Ліам.

Джейсон закочує очі. "Дехто з дітей не дає йому спокою в школі. Вони думають, що він винен".

"Хто так думає?" - запитує Лендон.

Ліам опускає очі. "Усі".

Лендон киває, не здивований. "Я боюся, що стане ще гірше, перш ніж стане краще. Я щойно розмовляв зі своєю людиною в поліції, і, схоже, вони щось знайшли під час обшуку".

Усі волосинки на моїх руках стають дибки. "Що вони знайшли?"

Лендон розводить руки в сторони. "Я ще не знаю. Але, мабуть, щось велике. Сказали, що нас заарештують протягом наступної доби".

Обличчя Ліама блідне. "Ти маєш на увазі, що мене заберуть до в'язниці?"