Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Обличчя Ардена не видавало жодної емоції. Та за хвилину він наче оговтався, і тоді каверзно продовжив. 

– Гаразд. Чудово, що і тут усе ясно. Але є ще одне…

Глибокий бас лісника став несподіванкою навіть для мене:

– Це був я, лорде Елморе. Вибачте за шум. 

Раптом Арден засміявся, та так голосно, що його сміх відбився від стін кімнати й повернувся до столу. 

– Вибачаю, – зрештою вичавив він. – Але навіщо ж ви жіночим голосом стогнали в мене прямо під дверима?

У залі знову запала незручна тиша. 

І тільки-но я відкрила рота, ще навіть не знаючи до пуття, що ж збираюся сказати, за дверима малої обідньої зали почувся стогін. А потім ще один, і ще. 

Я повільно перевела погляд на пані Циндру, а тоді на Рована. Жінка почервонішала аж до коренів сивого волосся, хоча у стогонах не було нічого сороміцького – звучали вони радше так, наче хтось ріже десяток свиней однією тупою пилкою. 

В мене аж волосся на руках дибки стало; Рован підскочив на стільці, і єдиною повністю спокійною людиною залишався лорд Елмор. 

Арден тільки зацікавлено повернув голову до дверей із зали, а тоді почав підійматися з-за стільця. Я відчайдушно намагалася придумати причину, з якої йому не варто виходити в коридор, але так і не знайшла жодної, тож тільки мовчки спостерігала, як він рухається до виходу. 

Ми з економкою та лісником перезирнулися, а тоді водночас також піднялися й кинулися слідом за лордом. 

Двері відчинилися з гуркотом. Арден застигнув у проході, але навіть його широка спина не закривала коридор. А там була ніхто інша, як Зелена леді – висіла у повітрі прямо перед нами усіма, гуркочучи кайданами, брязкаючи залізяччям, яке тягла на собі й натужно завиваючи. 

– Це… – вичавила я тихенько. 

– Ми все можемо пояснити, – зібрано мовила пані Циндра, хоч в неї й дрижала піднята рука. 

Лорд Елмор мовчав і тільки схилив голову, роздивляючись привида. А Зелена леді, щойно помітила лорда, також наче трохи заспокоїлася – стала майже нерухомою і тихою, ніби навіть прозорішою, ніж раніше. 

– Ну здрастуй, Стефані, – зронив Арден тихо. 

Зелена леді надривно закричала.