Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Троль розсміявся зловісним, загрозливим сміхом.

— Ти пряма. Тоді відріжу тобі вухо, і, може, ти заговориш. — Він підняв свій меч, готуючись завдати удару.

Але в цей момент сталося чудо. У повітрі засяяв яскравий спалах світла, і з темряви перед тролем з'явилася Еліссара — ельфійка, з сяючими очима і магічною аурою, яка оточувала її. Вона вимовила заклинання на своєму рідному мовці, і миттєво, наче сама темрява відступила перед її силою, троль розчинився в повітрі, зникнув у мить ока.

Лоліта, ледве вірячи своїм очам, підняла голову. Еліссара стояла перед нею, її очі були сповнені рішучості та турботи. Лоліта розплакалася, але це були сльози подяки.

— Ти прийшла… — прошепотіла Лоліта.

— Звісно, я прийшла. Ти не одна, Лоліта. Я завжди буду поруч, коли ти мене покличеш, — сказала Еліссара, простягнувши руку і допомогла Лоліті піднятися на ноги.

Лоліта міцно обняла свою сестру, вдячно притискаючись до неї. Тепер вони були не лише родичами, а й союзниками, готовими йти в бій за світ і справедливість. Незабаром вони вирушили в глибину Темної Башти, щоб врятувати принцесу Аврору і зруйнувати плани Сестри Зла. І це було лише початком їхнього великого шляху, сповненого небезпеки, але також і надії.

Тим часом Вікторія та Ема з великими зусиллями продовжували свою тяжку роботу в таборі орків та тролів. Їхні тіла були вкриті пилом та синцями, руки боліли від нескінченного піднімання важких каменів. Сили Еми були на межі, і в якийсь момент вона впала на землю, не в змозі більше рухатися.

— Я більше не можу… — видихнула Ема, тяжко дихаючи. Її очі наповнились слізьми відчаю. — Все втрачено… навіть кільце…

Вікторія одразу ж опустилась поруч із сестрою, ніжно підняла її обличчя і тихо, але твердо сказала:

— Емо, ми щось придумаємо! Не впадай у відчай, тримайся. Ми виберемося звідси.

Але їхню розмову перервали орки. Двоє брудних, смердючих чудовиськ з кривими іклами підійшли до них з злісними усмішками.

— Чому не працюєте, жалюгідні людишки?! — проричав один з них.

— Думаєте, можна просто так валятися?! — підтримав його другий орк і, не вагаючись, підняв кулак, щоб вдарити Ему.

Але перш ніж його кулак опустився, пролунав різкий голос:

— Не смій її чіпати!

Це був Ельдар. Поруч з ним стояла Світлана, її очі палахкотіли гнівом. В руках у Ельдара блищав кинджал, а Світлана стиснула в руці камінь, готова вдарити.

— Ми більше не будемо вашими рабами! — викрикнув Ельдар.

Вікторія та Ема широко розплющили очі від здивування, але відразу відчули надію. Слова Ельдара стали іскрою, що розпалює полум’я повстання. З темних куточків табору раби, ельфи та люди почали вставати і піднімати своє озброєння — хтось знайшов палку, хтось узяв камінь, а хтось, долаючи останній страх, кинувся на своїх мучителів з кулаками.

У таборі спалахнула битва. Рабовласники орки та тролі не очікували такого повороту, і хаос охопив табір.

Тим часом Максуд і Мудрий Гном прокрадалися по тінях, використовуючи лазівки в охоронному таборі. Вони побачили Вікторію та Ему серед бійки.

— Вікторія! — гучно покликав Максуд.

Почувши його голос, Вікторія обернулася, її обличчя просвітилося радістю. Вона підбігла до нього і міцно обняла.

— Нам треба йти! — сказав Максуд. — Поки всі відволіклись, це наш шанс втекти!

— Почекай! — зупинила його Вікторія. — Ми не можемо залишити Світлану та Ельдара!

Вона обернулась і крикнула:

— Світлано! Ельдаре!

Світлана підбігла до них, але Ельдар затримався, продовжуючи битися з орками.

— Я не можу їх залишити! — крикнула Світлана.

— Я вас наздожену! — прокричав Ельдар, відбиваючись від орків. — Ідіть!

Світлана вагалася, але Максуд схопив її за руку і потягнув її з собою. Вікторія, Ема, Максуд, Світлана та Мудрий Гном кинулися до виходу з табору. Вони встигли втекти, сховавшись у лісі.

Але в таборі все ще лютувала битва. І ось, з темного порталу, повного диму та вогню, вийшов Моргхар — Брат Зла. Його очі палахкотіли злобою, а чорний плащ розвівався в повітрі, немов тінь смерті.

— Який впертий хлопець… — прошипів він, підходячи до Ельдара.

Ельдар спробував вдарити його, але Моргхар одним рухом руки відкинув його на землю. Потім він підняв руку, і з його пальців вирвався вогонь, обпікаючи тіло ельфа. Ельдар закричав від болю, але не здався.

— Ти ще послужиш мені… — сказав Моргхар, вдаривши Ельдара заклинанням, яке паралізувало його.

Невдовзі тіло Ельдара охопила темна магія, і він зник — Моргхар переніс його в Темну Башту.

Вікторія та інші не знали про це. Вони думали, що Ельдар все ще бореться і зможе вибратися.

Але він вже був полоненим Тьми.

Якраз у цей момент війська з Королівства Сулман прибули до Морського Королівства, готові стати на його захист. Величезна армія рухалася вперед, а попереду виднілася чорна орда ворогів — орки, тролі та люди, які служили темним силам. Вони йшли в атаку, їхні крики зливалися в дикий рев, що лунав над полем битви.

Мія та Сьюзі зраділи, побачивши своїх старих друзів — Еліс, Діму та Сашу. Вони швидко перекинулися кількома словами, розповідаючи один одному про останні події.

— Ми так раді вас бачити! — вигукнула Мія, міцно обіймаючи Еліс.

— Що тут відбувається? — запитав Діма, оглядаючи підготовку до бою.

— Скоро почнеться велика битва, і ми повинні бути готові, — відповіла Сьюзі.

Вони також познайомили друзів із детективом Георгієм, який, замість свого звичного вбрання, сьогодні був у важких обладунках. Його очі блищали рішучістю — він не просто спостерігач, а боєць, готовий захищати мирне королівство.

— Георгію, ти добре виглядаєш у доспіхах, — жартівливо зауважила Мія.

— Сподіваюся, це допоможе мені не померти в першій же сутичці, — відповів він, усміхаючись.

Разом із ним був Орлов — досвідчений дослідник, який довгий час вивчав Морське Королівство. Він не вагався, коли справа дійшла до битви.