Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том 2"

— Чудово! — знову вигукнув містер Ектон.

— Є тут іще одна деталь, не така помітна, але тим цікавіша. Обидва почерки мають між собою дещо спільне. Вони належать людям, що є близькими родичами. Це можна з’ясувати на підставі того, що «е» вони пишуть, як грецьку «сигму», але я бачу й багато дрібніших рис, що свідчать про те саме. Я не маю жодного сумніву в тому, що в обох почерках є родинна схожість. Звичайно ж, це тільки найголовніше, що я відкрив для себе, оглядаючи цей папірець. З того я зробив ще двадцять три інші висновки, цікавіші для фахівців, ніж для вас. Усі вони тільки посилювали моє враження, що цей лист написали Канінгеми, батько й син.

Коли я дійшов до цього, моїм наступним кроком було, звичайно ж, вивчити подробиці злочину й подивитися, чи не зможуть вони нам допомогти. Я вирушив з інспектором до садиби й побачив усе, що треба. Рану на тілі небіжчика, як я зумів цілком певно визначити, було завдано револьверним пострілом з відстані близько чотирьох ярдів. На одежі не було жодного сліду пороху. Тож Алек Канінгем явно збрехав, сказавши, що двоє чоловіків боролися один з одним, коли пролунав постріл. До того ж, батько й син однаково вказали місце, де вбивця вибіг на дорогу. Але в тому місці якраз є широка волога канава. Оскільки в тій канаві не було жодних слідів, я достеменно переконався не лише в тому, що Канінгеми знову брешуть, а й у тому, що на тім місці взагалі ніхто не вибігав на дорогу.

Тепер я мав з’ясувати причину цього дивного злочину. Тож я спершу вирішив дізнатися про мету химерного пограбування містера Ектона. Як я зрозумів зі слів полковника, ви, містере Ектоне, тривалий час судилися з Канінгемами. Звичайно ж, мені одразу спало на думку, що вони вломилися до вашої бібліотеки, аби забрати якийсь документ, дуже суттєвий у цій справі.

— Саме так, — підтвердив містер Ектон. — Щодо їхніх намірів не може бути й сумніву. Я маю незаперечне право на половину їхнього майна, і якби їм пощастило викрасти лише один папір — він, на щастя, схований у сейфі моїх повірених, — їм, поза сумнівом, поталанило б виграти цю справу.

— Отож-бо й воно, — усміхнувся Холмс. — Це була відчайдушна, нерозважлива спроба, в якій помітні сліди молодого Алека. Нічого не знайшовши, вони спробували відвести від себе підозру, вдавши звичайнісіньке пограбування, й позабирали все, що трапило їм до рук. Усе було це зрозуміло, але багато чого залишалося для мене й далі неясним. Найдужче мені хотілося відшукати решту тієї записки. Я був певен, що Алек видер її з руки мертвого, і майже певен, що він сунув її в кишеню свого халата. Куди ще він міг її сховати? Питання було лише в тому, чи вона ще там. Тож, аби це з’ясувати, ми всі пішли до садиби.

Канінгеми приєдналися до нас, як ви, напевно, пам’ятаєте, біля дверей кухні. Звичайно, слід було якнайстаранніше приховати від них, що ми знаємо про існування цієї записки, інакше б вони негайно її знищили. Інспектор уже ладен був розповісти їм про цей папірець, аж тут, на превелике щастя, зі мною стався нервовий напад і я впав додолу, змінивши тим самим тему розмови.

— Боже праведний! — скрикнув полковник. — То ви хочете сказати, що ваш напад був лише вдаваний і ми даремно вам співчували?

— З професійного погляду це виконано бездоганно! — вигукнув я, здивовано поглядаючи на цю людину, яка щоразу дивувала мене новими проявами своєї кмітливості.

— Це мистецтво частенько стає мені в пригоді, — відказав Холмс. — Прийшовши до тями, я спробував за допомогою не дуже хитрої витівки змусити старого Канінгема написати слово «дванадцятої», щоб мати змогу порівняти його з тим «дванадцятої», що в записці.

— Яким же я був віслюком! — скрикнув я.

— Я бачив, яке розчарування викликала моя помилка, — усміхнувшись, мовив Холмс. — Мені шкода було засмучувати вас, адже я знаю, як ви вболіваєте за мене. Потім ми всі подалися нагору, й після того, як увійшли до кімнати і я побачив халат, що висів біля дверей, я зумів відвернути на мить увагу обох Канінгемів, перекинувши столик, і прослизнув назад, щоб пошукати в кишенях. Тільки-но я знайшов папірець, як Канінгеми накинулись на мене й були б убили на місці, якби не ваша швидка й дружня допомога. Правду кажучи, я й досі відчуваю залізні пальці того молодика на своєму горлі, а батько трохи не викрутив мені руку, намагаючись вирвати з неї папірець. Вони побачили, що я знаю про них усе, й несподіваний перехід від цілковитої безпеки до повного відчаю позбавив їх глузду.

Потім я трохи побалакав зі старим Канінгемом про мотиви цього злочину. Старий поводився сумирно, але син так осатанів, що ладен був пустити кулю в лоба самому собі чи комусь іще, якби дотягся до свого револьвера. Коли Канінгем побачив, що проти нього є такі незаперечні докази, він зовсім знітився й щиро в усьому зізнався. Виявилося, що Вільям таємно стежив за своїми господарями тієї ночі, коли вони вчинили напад на садибу містера Ектона, й почав вимагати в них гроші, погрожуючи донести на них поліції. Проте містер Алек мав надто вже відчайдушну вдачу, щоб грати з ним у таку гру. В тривозі, що охопила всю околицю після пограбування, він побачив для себе чудовий шанс позбутися людини, якої так боявся. Вільяма заманили в пастку й убили, і якби вони не залишили в його руці той клаптик і трохи уважніше поставилися до деталей свого задуму, на них, цілком можливо, ніколи не впала б підозра.

— А записка? — спитав я.

Шерлок Холмс розгорнув перед нами аркуш, додавши до нього відірваний клаптик:

«Якщо тільки ви прийдете за чверть до дванадцятої до східних воріт, то зможете довідатись про те, що, напевно, вельми здивує вас і може стати у великій пригоді як вам, так і Енні Морісон. Але про це ніхто не повинен знати».

— Щось подібне я й сподівався знайти, — мовив він. — Звичайно, ми ще не знаємо, в яких стосунках перебували Алек Канінгем, Вільям Керван та Енні Морісон. Але пастка, наставлена на Вільяма, була дуже хитрою. Я певен, що ви раді будете простежити родинні риси в літерах «р» та хвостиках у літер «д». Літери «і» без крапок у почерку старого теж прикметні. Гадаю,