Читати книгу - "Мій тато — кілер"

— Я поцілую тебе? — запитав я.

— Так, мій пане.

На ній був діловий костюм, дорогий плащ і туфлі на тоненькому каблучку.

І аж у поїзді вона повідомила мені:

— Мої батьки вважають, що ти менеджер із продажу мікрохвильових печей.

Ми їхали до її батьків, які жили в старовинному японському будинку серед древніх порослих соснами гір.

В основі синтоїстського світорозуміння лежить поклоніння божествам Камі, які не тільки живуть на небесах, а й присутні повсюди. Камі володіють надприродною силою та могутністю й керують долями живих істот. Водночас вони близькі до людей у їхньому повсякденному житті.

Це невеличке село тяглося вздовж вимощеної каменюками дороги. Хатки з дахами із черепиці, абрикосові дерева, з одного боку майже стрімка стіна гори з кількома водоспадами, з іншого — нескінченний простір укритих соснами гір. До обрію. Одна вища за іншу.

І ранкова мряка над горами.

Батька Юкіко звали Хірасеє, матір — Сакієті. Вони були в сільському одязі з вузликами замість застібок і ґудзиків, з обов’язковими капелюхами з рисової соломи. Вони посміхалися, щиро вірячи в те, що їм розповідала Юкіко:

— Сергі-сан — підприємець з Харкова в Україні. Він приїхав у нашу фірму укладати дуже серйозний контракт. Але занедужав, і керівники фірми, — а тут у всій країні до будь-якої влади ставилися з тією ж повагою, як колись до правителів-сьогунів, — попросили мене, знаючи, що мої батьки живуть у горах, доглянути Сергі-сана тиждень-другий.

— Ми будемо раді прийняти вас у нашому домі…

— Ми щасливі бачити вас і вашу дочку…

Ось уже й Марина навчилася кланятись щодві секунди і називати батька Юкіко «Хірасеє-сан».

Вони жили частково за рахунок грошей, що їм висилала Юкіко (моїх грошей?), частково завдяки допомозі старшого сина, який керував маленьким екскурсійним літачком над Токіо. Але при цьому не лінувалися щоранку виходити у своє поле і сад, підливати воду в поїлку для бджіл і розчісувати гриву коня в стайні за будинком.

Кінь був старим, і коли Марина вирішила проїхатися на ньому, він дивився на своїх господарів так, немов попереджав: «Три кола — і все. Потім я ляжу».

У перекладі його ім’я означало Зоря Похилої Гори.

«Кодзікі» («Нотатки про справи давнини», 712р.). «Ніхонгі» (чи «Ніхонсекі», «Аннали Японії», 720 р.). Опис японських провінцій «Фудокі» («Запис про землі та звичаї», VIII cm.). «Кого-сюї» («Збори давніх слів», поч. IX cm.). «Кюдіхон-гі» («Головні записи про справи давнини», XII cm.).

Юкіко переодяглася в такий же одяг, як і батьки, і повела нас у храм, де ми змогли побачити, як вона молилася Золотому Товстуну і розставляла серед пахощів свої дарунки — чашечки з рисом і м’ясним рагу.

— Подякуй йому, — сказала Юкіко.

— За що? — запитав я.

— За те, що він урятував тебе.

— Спасибі, — сказав я і повернувся до Юкіко. — Правильно?

Вона кивнула.

Ми йшли по кам’янистій дорозі від храму, і Маринка забавлялася тим, що крутила встановлені в дорогу барабани з ієрогліфами молитов.

— Можна, я сфотографуюся?

— Звичайно.

І Юкіко сфотографувала нас на тлі червоно-золотих драконів, які захищали ворота храму.