Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"

Світлини зроблені у якомусь салоні у Львові, є підпис майстра. Можливо, вдасться визначити, хто це був. Важко уявити собі подібну зневагу десь у Польщі від нащадків давніх шляхетських родів. Я зберігаю в себе листи свого дядька, якого війна занесла до Ґданська і де він помер від туберкульозу, фото його донечок. Навряд чи ми коли-небудь зустрінемось, але вони існують в моїй пам’яті разом зі старими вишивками другої невістки цьоці Касі.

14.11.2012

Приїхати бодай раз на місяць, щоб відчути голос крові. Він не слабшає завдяки спогадам дитинства і тихої ночі будить: «Галю!» А я потім думаю, що він мені хоче сказати, довго не можу заснути. Я йшла селом і вгадувала, де чия хата, і за мною йшли тіні людей, яких уже давно немає, а коли я нарешті дійшла до нашої хати, то не впізнала її, бо стояла вона серед безлистих дерев, нічим не захищена, і навіть колір у неї змінився — вона ж була раніше жовта! Так, але вже багато років темно-вишнева. Я просто вийшла з іншого часу.

Кров — це ще не все. Якби кров була для мене усім, я б назавжди залишилась у пастці часу, у вистеленому пір’ям і травинками гніздечку, яке нікому не заважає, а тому нікому не потрібне.

Останнім часом я занепокоєна планами, які просто існують в моїй голові: зробити те, поїхати кудись. Але щось мене стримує: я здогадуюсь, що вони є лише провокацією, а не тим, чого я потребую. Тихого зимового сну, зітканого з моїх слів.

15.11.2012

Творчість — це самоорганізація і виявлення невидимого. Тому вона має таку сильну психотерапевтичну дію. Я не знаю, як сприймають світ люди, що не вміють творити, як працює їхня голова, чим вони компенсують відсутність творчості. Це — біла пляма. І при цьому я здатна влізти в чиюсь шкіру — чоловіка, старих, дітей, інших істот. Я не знаю навіть, як вони виглядають, мені неважливо, як їх звати, — з іменами завжди маю клопіт. Очевидно, це якісь форми думки, що виходять з-під мого контролю й починають далі розвиватися самі. Але навіть тоді я намагаюся ними опікуватись — захищаю, щоб світ не зруйнував їх.

Я пройшла шлях від уривчастого писання, дискретних форм, до щільно затканого килима. Спершу я навчилась прясти, тепер вчуся ткати, але чи зможу я кроїти, точніше, чи встигну — невідомо. Тому я й написала свою «Небесну кравчиню». Донька, почувши цю назву, відразу знайшла паралель між Небесною Ткалею й Небесною Кравчинею. Але сподіватись на те, що інші також впізнають, не варто. Ще років 20 тому — так. Культурно-асоціативний банк захопили рейдери постмодернізму. Втім, після всього цього процесу інфляції витвориться інша картина, не менш цікава.

10.11.2012

Думки будять мене на світанку — і все стає раптом чітким і зрозумілим. Думки ці стосуються близьких мені людей. Я починаю розуміти їхні справжні проблеми. Це ніби телепатія, але насправді — наслідок тривалої роботи на підсвідомому рівні. З одного боку, мене тішить цей прорив, а з іншого — дуже виснажує. Хоча позитиву більше. Тепер я знаю, що розірвала плівку, яка відділяла мою реальність від Реальності. Модель цього — моя квартира на Сихові зі мною. Довкола неї існує світ, що впливає на цю досить комфортну й захищену місцину. Мені просто треба збагнути, як відбувається цей вплив, щоб зрозуміти, як духовний світ впливає на матеріальний. Це так просто.

Насправді, зовсім непросто. Це треба описати, щоб зрозуміти. Словами чи схемами. Навіть молитву треба створювати в процесі писання, бо вона не дійде до Адресата. Ментальний простір довкола надто перенасичений, і свідомість застрягає у цьому липкому середовищі.

20.11.2012

Стати устами тих, хто не може розповісти про себе світові. Найперше спадає на думку Вільям Блейк з його піснями, Лоренс Стерн з «Сентиментальною подорожжю», «Бідні люди» Достоєвського (я й досі перечитую їх, щоб набратися сили).

Тарас Шевченко. Григір Тютюнник.

Егоїзм літераторів зріс надзвичайно. Усі вони пишуть виключно про себе, тому що бачать довкола лише те, що хочуть бачити, — Себе. Підняти чиєсь скромне існування до зірок — нехай Бог цим займається. Але Бог хоче, щоб ми самі це робили.

Петро Яценко часом списує своїх персонажів з натури, але за допомогою певних алхімічних операцій перетворює їх на символи. Його «Повернення придурків» вразило мене могутньою вірою в те, що можна змінити світ егоїзму, встановивши справедливість. А останні рядки вбили цю віру. Їх просто треба закреслити.