Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Айхо, або Полювання на шпигуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Айхо, або Полювання на шпигуна" автора Оршуля Фаріняк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 63
Перейти на сторінку:

— Просто за останні два роки…

Мені захотілося пояснити Авгусу, що насправді йому немає за що переживати, я встиг побачити різне, але Авгус несподівано перебив:

— Знаю, Айхо, що трапилося з тобою за останні два роки.

Я відкрив рота від здивування.

— Та заспокойся. У цьому немає нічого надзвичайного. Розповів твій дід і Майстер Каро — людина, якій я завдячую життям. І не просто життям, а життям майже людським. Знаю, що ти нікому не розповіси. Але ти все бачив. І я хочу, щоб ти знав, що відбувається насправді. Я не хочу, щоб від мене сахались, як від прокаженого. Зрозумій, я — людина, я хочу залишатися людиною і не моя вина…, — та раптом Майстер замовк, наче завагався.

— Майстре Авгусе, я вже не дитина. Колись я до смерті боявся підземного чудовиська харона, а згодом саме він врятував мене від неминучої смерті на Вершині Тиші. Ви теж сьогодні врятували мені життя. Я справді не розумію того, що бачив, але це ніяк не змінює мого ставлення до вас. Навпаки, захоплююсь вами ще більше.

Помітне полегшення просяяло на блідому обличчі Майстра.

— Сподіваюсь, ти говориш це не просто з ввічливості, — всміхнувся Авгус. — Не варто захоплюватись мною, але і боятися теж не потрібно. Це єдине, чого хочу.

— У підземеллях андерів подібні… е-е-е… павуки врятували мене від зубатих чудовиськ. Це були..?

— Так, Айхо, це — Арахніди. І судячи з того, що вони тебе врятували, це — Втікачі. Такі ж істоти, як і я. Тобі пощастило. Якби натрапив на Вірних, залишився б у підземеллях андерів назавжди.

— Хто вони, ці Втікачі?

— Довга історія. Але якщо маєш бажання, я б розповів…

— Справді? — не вірячи власному щастю, я вмостився на кріслі-гойдалці біля Майстра. — Думав, це секрет.

Учитель усміхнувся.

— Це секрет лише для патякал.

Розділ 18

— Я народився у Хрекосі, на окраїнах Альянсу, на кордоні Голих Гір. Ця місцина відома холодним кліматом і таким же суворим і неговірким людом. Хоча Хрекос і вважається останнім оплотом на Сході володінь жерців, але місто ніколи не було укріпленням. У цьому просто немає потреби. Кордони надійно охороняють Голі Гори. Височенні, гострі, як леза, гірські шпилі, стіною насувають на Хрекос. Засніженими вузькими підступними стежками не те що армія не пройде — не кожен досвідчений горець пролізе. Та й хрекосці не любили чужинців, відловлювали всіх, хто непрохано перетнув Голі Гори, минаючи їхню прикордонну заставу — Урвище Кривого Дна. Це був єдиний законний спосіб перетнути засніжені хребти.

Хрекос — унікальне місто. Єдине, в якому так і не побудували Храм. Остання спроба жерців закінчилась тим, що після оголошення префекта про початок будівництва Дому Святих на ранок у місті не залишилося жодного місцевого жителя. Суворі й небагатослівні хрекосці, вірні своїм древнім богам, тієї ж ночі зібрали небагаті пожитки і без жалю залишили кам’яні скромні будинки. Урвище Кривого Дна осиротіло і в той же час відкрило обійми для непроханих гостей. Жерці довго лютували від нечуваного нахабства горців, але залишитись без надійної охорони кордонів не могли. Будівництво Храму було скасоване. Наступного дня хрекосці повернулись у місто.

Я ріс звичайнісіньким хлопчаком: ходив із батьком у Гори, вивчав потаємні стежки. З матір’ю раз на десять днів прикрашав Обеліск Семи Божеств, яким поклонялися хрекосці. Решту часу безтурботно проводив із дітворою. Ми ганяли просторими міськими вуличками, капостили сусідам, яких недолюблювали, будували снігові замки — одним словом, у мене було звичайне щасливе життя. І, можливо, якби не один фатальний випадок, я і далі жив би на кордоні. Став, як і тато, провідником через Ущелину, одружився б і щасливо спостерігав, як ростуть діти. Але, як кажуть, не судилося.

То був нічим непримітний засніжений зимовий день. Ми з друзями бавились у сніжки біля пекарні вдови Гамазихи в надії, що перепаде гаряча солодка булочка. Стара залишилася ще замолоду без чоловіка, який десь безвісти згинув у Горах, дітей нажити не встигли, тож нерозтраченою материнською любов’ю хотіла обдарувати увесь Хрекос. Діти знали і користались цим, частенько крутилися біля пекарні, щоб задурно поласувати славетними Гамазишиними ласощами.

Ми щасливі, нарешті отримали по гарячій запашній булочці, гріли змерзлі руки. Коли несподівано на широкій Пекарській вулиці з’явився вершник. Він точно був чужинцем. Хрекосці один одного знали в обличчя, та й на анжирах ніхто з чоловіків не їздив, бо в глибоких снігах швидкі тварини не пройдуть. Як тільки зацокотіли копита по розчищеній бруківці, всі хлопчаки враз притихли. Щось грізне, навіть загрозливе, відчувалося в неквапливій їзді непривітного вершника. Дитячі очі прикипіли до кремезної фігури незнайомця, який роздивляючись довкола, нарешті зупинив анжира перед пекарнею. Гучно бренькнули шпори, і ми ледве не вдавилися пиріжками, коли незнайомець хижо, по-звірячому, зиркнув на нас і тут же зник у будинку старої вдови.

Ми нервово похихотіли, а далі, забувши про непривітного чоловіка, взялися кидати один в одного сніжками. Але веселий гамір раптом перервав крик. Кричала Гамазиха.

Вона проклинала чужинця на чому світ стояв і, вимащена мукою, виштовхувала чоловіка із дому.

Ми забули про ігри. Все виглядало навіть кумедно, аж доки чоловік не замахнувся на стару і з силою вдарив її долонею по обличчю. Гамазиха вмовкла, схопилась за почервонілу щоку, а потім безстрашно замахнулась на незнайомця. І тут блиснув сталлю меч. Здається, в той момент усе завмерло, навіть сніг зупинився, перестав падати, ми з жаху пороззявляли роти. В руці я тримав зліплену тугу сніжку і,

1 ... 41 42 43 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айхо, або Полювання на шпигуна"