Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

Я відчинив двері до приймальні і покликав Лоубала та Трепинського. Карличек сидів біля столу, затуливши пальцем одне вухо, щоб слова моїх розпоряджень не заважали його телефонній розмові.

— Підніміть на ноги всіх, хто причетний до справи Z-58, — звернувся я до Лоубала. — Треба зважити до найменшої дрібниці все, що може стати на перешкоді нашим задумам. Перевірте всі зв'язки, довідайтесь, чи відповідає західноберлінська станція. Дійте обережно і зробіть все це до того, як настане час передавати повідомлення.

— Слухаюсь! — відповів Лоубал.

— Зачекайте! — я повернувся до Трепинського і наказав. — Зв'яжіться по телефону з уповноваженим квадрата Д-23. Нехай він негайно вишле в район дев'ятнадцятого кілометра сумлінного і нічим не примітного працівника допоміжної охорони в цивільному одязі. Це мусить бути людина, яка вміє все помічати. Хай він там займається якоюсь справою неподалік. Що б не трапилось на шосе — він повинен залишатися осторонь.

В кількох словах я пояснив Трепинському і Лоубалу обставини, які склалися. Лоубал пішов виконувати завдання, а Трепинський залишився. Я мав дати йому додаткові розпорядження.

— Візьмете машину, одягнетесь у цивільний одяг і поїдете в район дев'ятнадцятого кілометра. Машину зупиніть, не доїжджаючи до місця пригоди. Далі йдіть пішки. Ні на кого не звертайте уваги, не кваптесь, поводьтесь спокійно. З працівником допоміжної охорони можете домовитись заздалегідь, будете з ним зустрічатися чи ні. Але, якщо мотоцикл на місці, самі охоронника не шукайте. Прогулюйтесь собі поволі, огляньте мотоцикл, сліди. Можливо, знайдете щось цікаве. На випадок, коли мотоцикла уже там немає, обов'язково викличте охоронника і про все його розпитайте. В разі трапиться щось непередбачене, дійте на власний розсуд.

— Слухаюсь! — сказав Трепинський. Я сів за письмовий стіл.

— Бедржиха Фієдлера треба розшукати, — доповідав мені Карличек про наслідки своїх телефонних розмов. — Після суботнього візиту йому тепер вистачає роботи. Очевидно, зараз він в окружній раді. Старший патрульної машини виїхав на місце якоїсь аварії. Його розшукають за кілька хвилин. У вас немає бажання до його появи поговорити про особу Бедржиха Фієдлера?

— Ви ж мені все вже розповідали про нього.

— Я тільки намагався це зробити, — уточнив Карличек. — А тепер хотів би трохи грунтовніше познайомити вас з його особою. Бедржих Фієдлер людина із значними фізичними вадами, з нікчемною, боягузливою і нещирою душею. Він лише зовні вдає з себе інтелігента. Як ви гадаєте, могла б людина з такими даними бути здатною на цілий ряд героїчних вчинків?

— Не думаю, — буркнув я.

— От і помиляєтесь, — кинув Карличек сумним голосом. — Такі люди можуть бути водночас і боягузами, і героями. Героїзм — це не властивість, а лише вчинок. Страхополох не може ствердити свою особу вчинком, а герой мусить це робити. Зверніть увагу на суть героїзму. Не можна, наприклад, вважати героєм акробата, який виступає на трапеціях під куполом цирку: він професіонал. Так само не герой і п'яничка, що намагається стрибнути під колеса поїзда. Сліпа відвага — не вияв героїзму, а лише свідчення обмеженості фантазії у людини. Героїзм виявляється тоді, коли людину штовхає на цей вчинок нездоланний внутрішній потяг, щирий і безкорисливий. Такий потяг може виникнути в душі кожної людини, ось тому не виключені обставини, за яких і боягуз може стати героєм.

Я лише глибоко зітхнув.

— Гаразд, Карличку, але навіщо ви мені розповідаєте про це? Ви хочете довести, що і цей всебічно дефективний Фієдлер може бути хоробрим, мужнім, здатним на героїчні вчинки. Але я не розумію, яке все це має значення?

— Не лише може, але й мусить, — вів своєї Карличек. — Такий природний закон людської психіки. В житті це часто зустрічається. Згадайте Ромео і Джульєтту, матір, яка кидається в полум'я, рятуючи свою дитину, — і такі випадки не поодинокі.

Я озирнувся на прочинені двері кабінету. У приймальній панувала тиша. Там самотньо сидів Гонзик Тужима, чергуючи біля телефонів. Їх у кімнаті стояло аж чотири, і всі вони якраз мовчали.

— Гаразд, — сказав я Карличкові. — Мене не цікавлять ні почуття Джульєтти, ні порухи вашого серця. У вашій душі також може виникнути певний потяг, але все це не має аж ніякісінького відношення до нашої справи.

Та Карличек був невблаганним.

— Я несу повну відповідальність за свої твердження, товаришу капітан. Мене вразили постаті Ромео і Джульєтти, але я зрозумів їх. Так само я розумію і Бедржиха Фієдлера.

— Але ж зник не він, а його син!

— Вибачайте. Він втратив свого сина не зараз, а вже давно. Це стара історія. Нічого нового тепер не сталося. Бедржих Фієдлер вийшов з сім'ї ремісників. У четвертому класі тодішньої середньої школи він провалився з кількох предметів і вимушений був залишитися на другий рік. Ще учнем Бедржих Фієдлер завжди мав з поведінки найвищу оцінку. Він ні з ким не бився, бо його всі перемагали, ні з ким не сварився. Бедржих усіх боявся. Він був страхополохом ще в школі і залишився ним на все життя. Боягузтво стало головною рисою його характеру. Отже, як бачите, для того, щоб така людина виявила в чомусь героїзм, мав статися якийсь незвичайний внутрішній поштовх.

— Згоден.

— Тоді я продовжу далі. З дитинства Бедржих Фієдлер захоплювався фотографією, тому батько влаштував його вчитися до фотографа. Учень виявився здібним. Наприкінці 1930 року він став уже службовцем магазину фотоприладів фірми Цейса. Завдяки йому магазин здобув широку славу. І ось господар магазину раптом вмирає після тривалої хвороби, залишивши чималу спадщину життєрадісній вдові.

Я на якусь мить зримо побачив перед собою цю незвичайну пару — жваву вдовицю та молодого опецькуватого службовця — і нетерпляче кивнув Карличкові головою. Але той розповів зовсім інше.

— Вдова була дуже багатою, мала красиве тіло й фотогенічне обличчя. І все ж Бедржих Фієдлер не одружився з нею. Він вирішив за краще відмовитись від своєї посади. Він залишився без роботи, маючи лише два фотоапарати, які придбав собі на виплат ще раніше. Становище його було скрутне — в країні тривала економічна криза, житла не мав, батьки вже померли. Спершу він деякий час ночував під мостом. Проте