Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть манекенниці, Петре Селкудяну 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"

483
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть манекенниці" автора Петре Селкудяну. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 47
Перейти на сторінку:
берегти таємницю. Без сильного духом, вольового ватага вони неспроможні впасти в самозабуття, а без цього святий дух не заходить у борню з дияволом і вони не можуть стати мужчинами.

— По очах твоїх святих видно, яка сила духу у вашого ватага, навіть не важко встановити, хто він.

— Не може бути! О господи! — вигукнув Рафаель, неначе тільки тепер усвідомив, що це правда.

Відступив від ікони й уважно глянув на неї. Усміхнувся самими губами, а тоді зареготав:

— Як ти мене злякав, добродію! Але дарма — нічого схожого.

— Юначе, в тебе неабиякий талант. Мені здається, ліпше було б користатися ним для серйозних, мистецьких творів. А ти, на жаль, став ремісником.

— Гарним художникам, дідуню, живеться непогано. Та лише ремісники живуть по-царському. Ось поглянь — у мене також є картини, — Рафаель поклав пензлика на мольберт і пішов у куток майстерні.

Відкидаючи вбік газети, він показав Дідові одне по одному кілька полотен, але так швидко, що старий нічого не встиг розгледіти.

— На гроші, виручені від продажу ікон, я купую полотно, фарби і малюю. Для душі. Бо коли твір мистецтва винесеш із майстерні, він уже стає товаром. Невігласи його не куплять, бо не можуть збагнути художньої стійності: їм подавай картини з сіялками і тракторами, ніби мало заводів у реальному житті. Отак і гине мій талант.

— Ваша секта існує незаконно, пане Рафаелю.

— Знаю.

— Одного чудового дня братів і сестер накриють у їхніх халатах, і мені було б дуже прикро побачити й тебе серед них.

— Не хвилюйся, дідуню. Незаконність має свої закони. Ті люди навчилися боронити себе. Це я тобі точно кажу, хоч я і невіруючий.

— Рафаелю, чи не продаси мені цю недомальовану ікону?

— Чому саме цю? У мене вони всі однакові. Тим паче, поки донесеш її додому, всі пречудові фарби обітреш об свій старий плащ. А на моїх іконах мені подобається тільки колорит.

Рафаель пішов у другий куток, відкинув старого рушника, і Дід побачив штук двадцять ікон.

— Дерево, дідусю, не дуже давнє, це тепер у нас дефіцит. Я купую при нагоді старі паркани, але їх уже ніде немає. Бери оцю. Дерево справді старе — двісті років. Я вирізав із церковної балки.

— Скільки ти хочеш за неї?

— За те, що ти перший покупець і не полінувався забрести до моєї вбогої майстерні, дарую тобі цю ікону. І мені байдуже, що ти сищик. У тебе обличчя старого аскета — я намалюю з нього штук вісімдесят святих апостолів.

Дід здригнувся. Мовчки вийняв з кишені гаманець.

— Я ж тобі сказав: грошей мені не треба. Будеш наполягати — залишишся без ікони.

— Дуже тобі вдячний.

— Приходь, будь ласка. Буду радий. Тільки без ніяких запитань. Я бачу: ти людина порядна. Дивно, що у вас там тримають таких.

— Звідки у тебе ця упередженість, Рафаелю? Адже тобі не доводилося мати діла з синіми. Запевняю тебе, серед них дуже багато порядних людей.

— Не сумніваюся. Але поки в суперечці між водієм і міліціонером правда завжди на боці міліціонера, для мене миру під оливами немає.

Дід загорнув ікону в газету й простягнув юнакові руку. Рафаель глянув на кістляву правицю, щиро всміхнувся, міцно потиснув її.

— Бувай здоровий, дідуню. Повісь ікону так, як у мене, щоб світло на неї не падало. Тоді кольори тепліші й зображення благородніше.

— Гаразд, скористаюся з твоєї поради. Сподіваюся, нам не доведеться зустрітися за гірших обставин. Мені було б дуже прикро.

— Обіцяю бути обережним.

27

Алексіу був у своєму кабінеті на четвертому поверсі. Перед ним лежала особова справа Петрашку, він уважно перечитував її.

Хтось постукав у двері, чемно, обережно. Так міг тільки Дід.

— Увійдіть! — гукнув капітан, дивлячись у вікно.

Унизу вирувала велелюдна Каля Вікторієй, і в Алексіу ворухнулася заздрість до тих людей, які безтурботно собі гуляють, займаються своїми справами. А тут уже сьома година, а він не може піти додому.

Дід розгорнув газету, вийняв ікону і повісив її на стіну, знявши естамп.

— Перепрошую, товаришу капітан, може, ви все-таки обернетесь?

Алексіу спочатку не звернув уваги на ікону, та, придивившись до неї, одразу спохмурнів.

— Це вам нікого не нагадує? — спитав Дід.

Алексіу підійшов до ікони, розглянув її, потираючи підборіддя, тоді повернувся до столу і взяв кілька аркушиків зі своїми нотатками.

— Ти підтверджуєш мої здогади. Але вони ще не докази, бо мало чого варті. Проаналізуймо факти. Петрашку ніколи не закінчував медінституту в Бухаресті. Між тисяча дев'ятсот сорок сьомим і сорок восьмим роками був священиком десь у районі Дельти. Переховувався, його підозрювали в належності до залізної гвардії, але він зумів довести, що не тільки не був з легіонерами, а навіть боровся проти них. Має кілька рекомендацій від впливових осіб. Завдяки їм і дістав посаду лікаря. Диплом у нього фальшивий, але він зумів уникнути ґрунтовної перевірки. Вступив до партії. Йому пропонували аспірантуру, але він відмовився, посилаючись на те, що можна бути гарним лікарем і без наукового звання. Насправді ж перестрахувався, бо в цьому разі без перевірки не обійшлося б. його дружні стосунки з Камелією Скурту мають тільки престижний характер. Усе це чудово, але де ж докази злочину?

Дід сів, узяв із цигарниці Алексіу сигарету і спитав:

— Чи не можна попросити кави?

Алексіу двічі натиснув кнопку дзвінка, вмонтовану під столом. Це був умовний сигнал, щоб принесли каву.

— Ваша правда, товаришу капітан. І все-таки я певний, що сьогодні вранці він хотів залякати Дойну. Тільки залякати, а не вбити.

— Не розумію.

— Дуже просто. Зателефонував на фабрику. Шукав Дойну, а головне —

1 ... 41 42 43 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть манекенниці, Петре Селкудяну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"