Читати книгу - "Земля мертвих"

Корсо повернувся додому і з певною недовірою дочитав досьє. Постать затятого злочинця — а він знав принаймні тисячу таких покидьків — не надто збігалася з образом убивці-рецидивіста, якого він шукав, педантичного лиходія, що примудрився не лишити після себе жодного сліду й діяв з надприродною жорстокістю.

Утім, досьє Жакмара не містило деталей (або світлин) убивства 1987-го року. А він хотів роздивитися рани на обличчі Крістін Вуґ, а також дізнатися, у який спосіб харцизник прив’язав дівчину тієї ночі…

Правду кажучи, забиття Софі та Елен набагато більше пасувало до нової постаті Собєскі: митця, реабілітованого в’язня, зірку ЗМІ. Окрему частину досьє Жакмар присвятив перевтіленню героя.

У бізансонському СІЗО Собєскі склав іспити на отримання ступеня бакалавра, а згодом ліценціата в царині права. У середині 90-х його перевели до тюрми Флері-Мерожис, де він узявся за малювання. В’язні й наглядачі спостерігали за розквітом таланту арештанта під номером 28 34 66. Засуджений умів зобразити обличчя будь-кого зі своїх співкамерників, або намалювати карикатуру вертухая на замовлення, чи відтворити на підставі світлини близьких осіб ув’язнених.

Незабаром (хоча всі й знали, який він гівнюк) йому дозволили замовити олійні фарби й перебудувати камеру в невеличку майстерню. Собєскі став визнаним портретистом у Флері. Крім картин у класичному стилі, він розробляє індивідуальний почерк, пише в дусі експресіонізму та створює низку картин, що вражають жорстокістю й правдою.

У 2000-му влаштовують виставку всередині закладу. Світлини розповсюджуються за межами тюрми. У 2002-му полотна Філіппа Собєскі виставляють офіційно, і то не в якій-небудь галереї, а в одній із найвідоміших на ринку сучасного мистецтва: її власниками є Ніколь Крузе й Жан-Марі Ґавіно. Компаньйони ставлять на талант художника — і, звісно ж, на образ злочинця, що покаявся. Буржуа й інтелектуали обожнюють того, хто ладен добряче розворушити їхню затишну культурну заводь.

І всі беруться підписувати петиції. Відомі особи подають голос на захист митця, що «гідно спокутував гріхи щодо суспільства». Сам Собєскі промовляє до глядача полотнами. І має рацію: такий художник не може бути вічно винним перед усіма. Хай колись він і скоїв злочин, але тепер його творчість набула від того більшої внутрішньої сили. З цього приводу часто згадували Караваджо, задираку й лиходія, якого вже давно визнали найвидатнішим свідком тюремного життя.

Втручаються політики. Представники лівих, а також і правих сил долучаються до боротьби, хоча як немодним стало прощати й виявляти доброту в 2000-ні роки. Слід негайно звільнити Собєскі!

Корсо спантеличено гортав статті, клопотання, промови захисників митця — відомі в усіх галузях імена. Він нерідко стикався з цими горлодерами, письменниками, співаками, політиками, усілякими зірками — таким усе було відомо наперед, тоді як суд ще навіть не виніс вироку, а поліціянти тупцювали на місці…

Справа Собєскі була трохи іншою: йшлося про реабілітацію, нові можливості і, як не дивно, про очисну силу мистецтва. Але Корсо не міг уторопати, чому Гом Соб після того, як просидів двадцять років у буцегарні й ударився в малярство, мав би раптово забути про свою хижу сутність. Як казала Бомпар: «Ви завжди можете виховати психопата. Але в сухому залишку матимете лише вихованого психопата».

Корсо перейшов до знімків картин. Полотна справляли неабияке враження. Етюди, присвячені ув’язненим, датовані 2000-ми роками, випромінювали незбагненну силу. Відтворювали світ клаустрофобії: виснажені самотністю обличчя або ж навпаки — обрезклі від кепських харчів і нудьги. Картини зі стриптизерками насправді вражали. Кожній дівчині Собєскі вибрав певний аксесуар, як на портретах членів королівської родини ХVIII століття пензля Ґойї. Він обернув їх на королев, а також зумів передати самотність жінок, що слугували об’єктами бажання; їх виштовхнули на сцену — так в’язнів запихають до тюрми.

В останні роки він писав здебільшого порноакторок, повій, наркоманок — жорстка тематика. Риски замінив нашаруванням фарби, і в такий спосіб узявся відтворювати лінії, тіні, рельєф. Такі картини кортить не лише розглядати, але й мацати. Так і хочеться торкнутися рукою глевкої текстури: складок і виступів, заглибин і згинів…

Неоекспресіонізм — слово, що часто згадувалося в статтях і виставкових каталогах. Авжеж, у пихатих, перекручених обличчях моделей, у спокусливому мармурі їхньої шкіри спостерігалася різкість, притаманна експресіонізму початку XX століття або Новій Речевості 20-х років, у дусі Отто Дікса чи Жоржа Ґроса.

Його також порівнювали з художниками ближчого періоду: Френсісом Беконом, Люсьєном Фройдом… Собєскі справді полестили, адже з перелічених митців два останні — найдорожчі на ринку. Корсо цікавився сучасним живописом, а імені Собєскі ніколи не чув. Хоча той мав право на цілу купу репортажів, інтерв’ю, запрошень на телевізіні майданчики.

А головне — поліціянт хотів зрозуміти, як так сталося, що людина, яка пережила навіть не реабілітацію, а справжнє воскресіння, піддалася давнім спокусам, коли вже минуло десять років після буцегарні.

Корсо не вірив у виховну силу тюрми. Як узагалі можна через позбавлення волі загасити внутрішній вогонь, що буяє в душі злочинця? Навпаки… Нечисті бажання лише тамуються, заганяються в пляшку до наступного відкоркування. Чи годен був Собєскі, сидячи в чотирьох стінах, приборкати свій нахил до насильства, жорстокості, сексуальних збочень? Малювання допомогло? Чи він зумів вихлюпнути із себе крізь кінчик пензля всі темні бажання на полотно? Корсо дуже в цьому сумнівався.

Так він розмірковував на самоті до другої ранку в себе вдома, аж раптом зачепив оком певну деталь на світлині: на ній була зображена низка полотен, виставлених на міжнародному ярмарку сучасного мистецтва «Арт Базель 2015». Крайній праворуч, — безперечно, портрет Майка, тобто Фройда, порноактора-філософа, єдиного друга Ніни Віс. Той позував оголеним, його кулемет перебував у стані спокою (чи не вперше), а сам він ніби виринав із мулу, виліплений руками Собєскі.

Ще одне підтвердження його вини. Тобто Собєскі був знайомий з Фройдом. Він, звичайно, був коханцем Софі та Елен. Він же був людиною з льоху. А може — й чоловіком з Мадрида. Зрештою, його картини, якщо не фактурою, то самим духом були суголосні чорно-червоному настрою полотен Ґойї.

Корсо схопив мобільний і набрав Барбі.

— Ну, як ти там — спиш?

35

Вони зустрілися в 36-му будинку й почали шукати збіги. Перед тим, як подзвонити в двері художника, Корсо хотів упевнитися, що має справжні козирі в руках. Перший урожай виявився бідним. У роздруківках потерпілих — ані сліду контактів із Собєскі. Його ім’я жодного разу не згадувалося серед клієнтів «Сквонка». Ані серед передплатників Ахтара.

На світанку Корсо змусив себе зателефонувати до Майка, себто Фройда. Порнозірка