Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Риль ледь не похитнулася, коли на неї обвалився гамір чужих голосів.

— Що тут можна обговорювати? Ви тільки гляньте на цього двуногого черв'яка, та її одним кігтем прибити можна.

— Що вона проти нас? Розірви мене на частини, якщо ця малявка старша за мого молодшого.

— Відправити її назад і все. Навіщо нам тут ця дрібнота? Так вона і злетіти сама не зможе, не те що допомогти.

— І взагалі, всі людці однакові. Це через них ми втратили Араграда.

— Точно, нічого з ними польоти розводити. Вони — здобич, а зі здобиччю не розмовляють.

— Не можна через один гнилий плід рубати все дерево.

О! Невже хоч один пацифіст подав голос?

— Війна — не вихід. Їм є, що нам протиставити. Ця здобич з зубами.

— Тим цікавіше буде її поганяти.

— Тим більше молодняка загине, невідомо за що? Нам мало тих, кого ми втратили за останній час?

Ого, пристрасті розпалюються. Від частих помахів крил полум'я б'ється стривоженою зграєю птахів, розкидаючи іскри майже на весь зал. Але Риль робить спробу ухилитися від вогняних фонтанів. Найменша втрата концентрації і зв'язок з об'єктом перерветься. Але все відбувається без її бажання. З голови зникають мислеобрази драконячої мови, немов хтось одним помахом леза розрізає силову нитку, на плечі знову опускається тиша — не чути ані слова, лише зверху доносяться відгомони пристрастей, що розпалюються у Ради.

Ніколи Риль не доводилося докладати стільки зусиль, щоб утримувати на обличчі маску незворушності. Провал — ще не привід впадати у відчай. Спокій, тільки спокій. Погляд зачепився за лютий прищур очей чорного із золотим обідком по краях луски дракона.

Отже, її маленьку авантюру засік батько Ластірана. Краще він, ніж яскраво-червоний. Якщо вона правильно прорахувала ситуацію, саме голова Ради виступає за мирне вирішення проблеми. Саме він є автором ідеї залучити одного мага для пошуку викрадача драконів. І розбиратися з нахабним дівчиськом буде вдома, по-сімейному.

Тим часом дракони закінчили стрясати повітря крилами. Печера здригнулася, стеля, немов кам'яна квітка, стала відкривати гігантські пелюстки. Крізь щілину, що все розширювалась, всередину проникло світло. Зметнулися в останній раз і погасли язики полум'я, а вниз, кружляючи в стовпі світла, падали великі сніжинки. Там, на волі, йшов сніг.

Першим піднявся з сідала, е-е-е, з карниза голова Ради. Чорне тіло, красиво зігнувшись, в кілька ударів крил досягло стелі і вилетіло з печери. Слідом піднімалися в повітря інші. Через пару хвилин зал спорожнів.

Пляма під ногами Риль нетерпляче хитнулася в бік виходу. Дівчина постояла ще мить, підставляючи долоню під сніжинки. Ті танули, залишаючи на шкірі відчуття прохолоди.

Неслухняна пляма, не чекаючи на людину, самостійно рвонула до виходу. Риль поспішила за нею. Залишатися в повній темряві не хотілося, особливо якщо знати, що ти не одна. Нехай вони знайомі не перший день. Але одна справа зустрітися з лускатим при світлі дня і зовсім інша — залишитися один на один у темряві. Не страх, ні, тільки ноги самі побігли до виходу.

Ззаду щось зашаруділо, почулися важкі кроки і скрегіт кігтів по камінню. Ось і двері. Риль швидко увійшла всередину, відступивши за колони порталу. Дракон зайняв майже весь зал. Двері зачинилися, відрізаючи їх від печери. Мить — і серпанок огортає тіло дракона, повертаючи йому другу подобу.

— Ти божевільна! Недосвідчене пташеня, яке ще крилами махати не навчилося, а вже літати надумало. Безмозка самка, ти розумієш, що було б, якби на Раді дізналися, що ти посміла їх підслуховувати?

Риль безтурботно посміхнулася. Усередині все співало від радості, і навіть не важливо, як саме Ластіран дізнався про її авантюру. Успіх затьмарив здоровий глузд.

І нітрохи вона не боїться розгніваного дракона, швидше захоплюється ним. У гніві він чудовий. Чорний оксамитовий костюм вигідно відтіняє волосся кольору ночі, а очі виблискують двома червоними зірочками на потемнілому від люті обличчі. І так хочеться торкнутися, провести долонею по гарячій шкірі…

Здається, вона прогавила той момент, коли полум'я, що роздратовано металося в його очах, раптом змінило відтінок. Воно стало темним, майже бордовим, і його танець заворожував.

Мить, і дракон стискає її в своїх обіймах, губи злегка торкаються її обличчя.

— Дурне пташеня, таке дурне і таке хоробре. Не бійся, батько тебе не видасть, хоча я б за подібну витівку луску точно надраяв.

Загрози начистити луску Риль не злякала через відсутність останньої. Дракон відсторонився, оглянув войовничо налаштовану Риль, намагаючись відшукати на її обличчі хоч краплю каяття, і, не знайшовши, потягнув за руку.

— Пішли вже, вояка.

По той бік порталу їх чекали. Риль зробила крок уперед, мужньо зустрілася поглядом з бурхливим полум'ям у двох парах драконівських очей і визнала за найкраще сховатися за спиною у Ластірана — жити все ж хочеться. Судячи з розлючених облич братів, зараз її будуть вбивати, довго і болісно. Швидко ж інформація тут розходиться.

— Ти, ти, — Кестірон не міг підібрати слів, — та ти знаєш…

— Тихіше, братику, не махай даремно крилами, цим її не проймеш, — заступився за неї Ластіран, — ти б бачив, як горіли очі у цієї інтриганки, коли вона Раду навколо хвоста обвела.

Дракони почали усміхатися.

— Чогось подібного я й очікував, — хмикнув Фестігран, — я попереджав, що її луска не така гладка, як здається.

— Як завжди, ти мав рацію.

Хм, незрозуміло, схвалюють її дії брати чи ні? Але начебто гроза минула.

Риль вивудили з-за спини.

— Батько поговорить з тобою після вечері, — Кестірон зміряв дівчину серйозним поглядом, — але дещо я скажу тобі прямо зараз. За таке покарання одне — смерть. Тебе б спалили на місці, і навіть заступництво батька не врятувало б. Твоя смерть розв'язала б крила Калахарам. Війна стала б неминучою. Наступного разу, якщо вирішиш переступити межу, звернися до нас, ми придумаємо простіший спосіб.

Давно Риль так не відчитували, немов шкодливу дрібноту. А Кестірон же правий, щоб у нього хвіст відвалився, дійсно правий. Вона втнула дурницю. Ризик був невиправданий. Могла ж потім запитати у Ластірана, про що йшла мова на Раді. Могла, та тільки їх незрозумілі відносини, на жаль, не були гарантом відвертості дракона.

— Досить, Кесті. Вона все зрозуміла, — пальці Ластірана обхопили дівчину за підборіддя, підняли опущене від сорому обличчя, — Наступного разу,