Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Тоні ніяк не міг заснути; після кількох годин безсоння він рішуче підвівся з ліжка і увімкнув настільну лампу. Випадково зачепив рукою олівці на столі і вони посипалися на підлогу, потягнувши за собою кілька немитих чашок.

- Чорт забирай, - прошипів Тоні ледь не наступивши на одну з них. Він заплющив очі, його пальці з силою розгладили насуплене чоло.

Він сів на край ліжка і склавшись навпіл, уперся чолом у коліна. Настав час, настав час. Малий вже зовсім скоро видужає і Тоні більше не доведеться робити те, що йому кажуть. Це був останній раз, коли рішення приймали за нього. У нього з'явиться голос. Він нарешті заживе саме так, як хочеться йому.

Тоні шумно видихнув, сів рівно і подивився у вікно. Займався світанок.

Лише одна проблема, одне невирішене питання стояло між ним та його бажаним, уже таким близьким майбутнім. І зважитися на нього було не так просто, як здавалося Тоні. Але інакше він ніяк не помститься за батьків та за себе.

Він довго дивився у вікно, небачучим поглядом зустрічаючи новий день, доки у його голові не склався план дій.

~~~   

Дощ періщив усю ніч і наступного дня так і не припинився; він завзято барабанив у вікно, так що не було видно навіть клаптика неба, і через це палата здавалася Джеймсові ще сірішою. Маленька стрілка на годиннику дісталася трійки. Джеймс відклав черговий кросворд і байдуже подивився у залите дощем вікно.

Сьогодні йому зняли пов'язку з голови, оголивши виголені ділянки шкіри на черепі. Шви вже зняли, залишивши по собі головний біль і рани, що рубцювалися. Треба буде якнайшвидше підстригтися - Джеймс нагадував собі зебру і це шалено дратувало. Доведеться деякий час ходити в кепці. Господи, він буде виглядати як хворі на рак. Йому раптом скрутило все нутрощі в страшному спазмі.

Він відкинувся на ліжко і заплющив очі. Звичайно, гарні новини теж були. Він швидко одужував, неймовірно швидко. Буквально кожен санітар вважав за свій обов'язок повідомити йому про це. Йому навіть запропонували скористатися для прогулянки спеціальним кріслом-каталкою, але Джеймсу не хотілося виглядати руїною (нащо заперечувати, він нею і був). Милиці здавалися юнакові кращою опцією, але для цього він не був достатньо здоровим з точки зору лікарів.

І все ж пекельний біль з кожним днем зменшувався, залишав його в рятівному спокої. Йому ставало краще, і навіть незручна громадина гіпсу більше не дратувала так сильно. Джеймс міг легко уявити себе тим, хто без поспіху ходить по лікарняному саду, навіть з лисою головою і на милицях.

Хтось торкнувся його плеча і Джеймс розплющив очі, очікуючи побачити батька. Біля його ліжка стояла чергова сестра; вона принесла обід.

- Я не голодний, дякую, сестро Нейл.

- Не опирайся, Джеймсе, якщо не хочеш зараз, поїси пізніше. Але все одно доведеться з'їсти це, якщо ти хочеш вийти звідси колись. Це погроза, якщо що.

- Дякую, сестро Нейл, - Джеймсу подобалася ця жінка з поглядом милосердного ангела. Вона дбала про нього, наче про свого власного сина, завжди перевіряючи його показники вночі і приносячи свіжі фрукти. Він гадки не мав що нею рухало, але вона була уважною і крапельниці, які вона ставила, завжди приносили юнакові полегшення.

- І я до вас не сама, в коридорі чекає відвідувач, я його зараз запрошу, - з добродушною усмішкою повідомила місіс Нейл, ставлячи тацю на тумбочку поруч з ліжком. Це не міг бути батько, який завжди заходив без запрошення, тож Джеймс приготувався посміхатися, вирішивши, що до нього прийшов Пітер. Але все виявилося набагато складнішим.

Сестра Нейл вийшла і за кілька хвилин двері знову відчинилися, в палату увійшов Френсіс Арош - своєю появою він застав Джеймса зненацька. Френк здався йому блідим, синці під порожніми сірими очима відливали такою синьовою, ніби той не спав три доби, а лінія губ скривилася в жорсткій гримасі. Руки складені на грудях, поглядом він свердлив Джеймса наскрізь, змушуючи його почуватися трирічною дитиною, що зламала дорогий батьківський годинник. Погляд Френка ковзав по покромсаному волоссі Джеймса, по тонких лініях трубок і крапельниць, по свіжих шрамах і гіпсу.

- Шикарно виглядаєш, Брістоуле.

- І тобі доброго ранку. Що ти тут робиш? Проходив повз, вирішив заглянути в гості?

Джеймс вразився неприязні у своєму голосі, але напад - найкращий захист. І він збирався боронитися.

- Як ти себе почуваєш? - Френк сповільнився, перш ніж вказати на прилади у головах лікарняного ліжка.

- Я в повному порядку, як щодо тебе? - Джеймс на мить замружився від болю, що відгукнувся в голові, але зусиллям волі він змусив себе відкрити очі і подивитися на свого більш ніж несподіваного відвідувача.

Френк зняв шкіряну куртку і кинув її на крісло, залишившись у чорному джемпері та темних джинсах; Джеймс дивувався, невже Френк дійсно збирається сидіти тут? Разом з ним? Він точно здурів, дорогоцінні мізки Арош розплавилися.

- Хто ти такий?

- Вибач, що? - питання прозвучало не так зло, як хотілося Джеймсу. Відвідувач схопив найближчий стілець, поставив його навпроти лікарняного ліжка і вмостився, поклавши ногу на ногу.

- Питання тут ставитиму я. Хто ти такий, Джеймсе Брістоул?

- Френсісе Арош, якщо тобі закортіло помішатися розумом саме зараз, то попереджаю, під ліжком у мене є рапіра.