Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1. Народна освіта
Середня і спеціальна школа
Освіта залишалася достатньо благополучною сферою радянського суспільства (в Конституції УРСР 1978 року: «безкоштовність, обов’язковість») і мала досить високий рівень (це довели брейн-ринги середини 80-х років радянських і американських школярів). Освіта була пристосована до завдань партії стосовно будівництва комуністичного суспільства, яке повинні будувати лише високоосвічені люди.
У 1966 році відбувся перехід на обов’язкову 10-річну освіту. Учні, які по закінченні 8 класу обрали навчання у технікумі чи в ПТУ, повинні були за 2-3 роки вивчати й загальноосвітні предмети старшої школи.
На кінець 60-х років міністерство освіти добилося 100% охоплення середньою освітою дітей. У 1980 році середню школу в УРСР закінчило 734 тисячі юнаків і дівчат. Ті люди, які до 45 років з-за якоїсь причини не мали середньої освіти, могли відвідувати вечірні школи.
У 1984 році розпочалася нова шкільна реформа, за якої встановлювався одинадцятирічний термін навчання. Було започатковано навчання дітей у школах (за бажанням батьків) із шестирічного віку.
В зв’язку зі зростанням ролі НТР в суспільстві, в радянській школі відбулося декілька важливих змін:
в нові навчальні програми вводяться вивчення анатомії, генетики, кібернетики, елементи яких входили в курси біології, фізики; почали вивчати основні засади філософії і політекономії, в рамках загального курсу для старшокласників «Суспільствознавство»; було відмінено обов’язкове вивчення курсу історії КПРС у школі, замість неї почали вивчати «Історію СРСР» і «Історію УРСР»; у 8 класах ввели обов’язковий курс «Основи радянської держави і права»; було введено початкову військову підготовку в школах і вузах; продовжували приділяти увагу трудовому вихованню учнів (уроки праці в шкільних майстернях, у навчально-виробничих комбінатах; разом з атестатами випускники отримували посвідчення про спеціальність і при бажанні могли йти працювати на виробництво).Над школами , технікумами і ПТУ брали шефство великі підприємства, які допомагали коштами, харчуванням, знаряддям, здійснювали ремонт. У 1984 р. розпочалася шкільна реформа, за якої встановлювався одинадцятирічний термін навчання. Було започатковано навчання дітей у школах (за бажанням батьків) із шестирічного віку.
Активно зростала професійно-технічна освіта. Розширився перелік спеціальностей, навчально-технічна база.
Проблеми освіти
Водночас, всеохоплююче навчання дещо ускладнювали роботу навчальних закладів. Великий бум народжуваності призвів до нестачі навчальних закладів, спорядження. Школи часто працювали в 2 зміни. Тому якість навчання, особливо у сільських школах, була не дуже високою. Не вистачало профільних навчальних закладів, і тому діти часто були позбавлені змоги вибирати між технічним і гуманітарним профілями.
Усі школи, вчителі були під пильним контролем партії. Це призвело до ідеологізації освіти. Велику шкоду навчанню нанесла так звана «боротьба з другорічництвом», коли роботу школи і директора оцінювали за кількісними показниками. Це принижувало гідність вчителя, коли керівництво примушувало ставити «трійки» недбайливим учням, яких просто «перетягували» з класу до класу. Не могло сприяти покращанню навчання й невисока зарплата педагогів, численні громадські доручення, які не стосувалися основної роботи вчителя, переповненість класів.
Розпочата, ще у 60-х роках русифікація українських шкіл продовжувалася.
У 1978 році, а згодом, у 1983 році, за спеціальними директивами МО УРСР, почалося «удосконалення вивчення російської мови». На неї відводилося значно більше годин, а вчителі отримували надбавку за «поширення російської мови у складних умовах». Популярне було гасло про «злиття націй». І хоча українська мова теж вивчалася, кількість годин була меншою.
Катастрофічно зменшувалася кількість україномовних шкіл. Наприклад, в обласних центрах, україномовних шкіл було лише 28%, в той час російськомовних – 78%. У Донецьку, деяких містах Криму взагалі не залишилося українських шкіл. Стало звичайним явище звільнення учнів від вивчення української мови за письмовими заявами батьків.
Газети і журнали українською мовою видавалися, але більшість читачів вибирало російськомовні видання. І все ж найбільш популярними українськими часописами стали журнал іноземної літератури «Всесвіт», журнал сатири і гумору «Перець», журнал «Новини кіноекрану» і низка дитячих періодичних видань. Але тиражі їх були менші, ніж російськомовних журналів. Але міг заспокоїти той факт, що у книгарнях і в бібліотеках можна було зустріти значну кількість українських книжок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.