Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Про те, що старий давно вже пішов із села. Що і нам раджу зробити після того, як відпочинемо.

– Анко, а ти це звідки взагалі знаєш? – здивувався він.

– У мене свої джерела, – підморгнула я у відповідь Тому.

– А, Фумі значить постаралася, – здогадався, звідки чутки йдуть.

– Саме так! – підтвердила я, спостерігаючи, як сходить сонце і своїми променями перетворювало всі тіла, що лежало на землі, на порох, а ніч забирала їх із собою безповоротно.

– Прах до праху, сподіваюсь ви нарешті відпочинете на тому світі, – промовила я дивлячись на цю картину.

Але як тільки я зробила декілька кроків у бік будинку некроманта, у мене дуже запаморочилося в голові і я відчула, що почала падати. Ззаду мене хтось акуратно спіймав, а потім зовсім підхопив на руки, наче я нічого не важила. Коли я глянула на свого рятівника, ним виявився Нік.

– Ти як? Все добре? – спитав він із занепокоєним виглядом.

– Вибач, здається, цей бій мене трохи виснажив.

– Ще б не виснажив, ти ж магією постійно користувалася, і до цього, навіть не вечеряла, – повідомив Нік, мені причину мого теперішнього стану.

– Але ж ти теж користувався магією і як і я нічого не їв. Чому тоді досі стоїш на ногах? – сказала я з часткою докору. – «Ну чому у чоловіків витривалість більше, так не чесно!», – подумала я.

– Ти справді маєш рацію, – спочатку здивувався він, а потім усміхнувся. – Саме тому, що я чоловік, мене ще ніхто на руках не несе, на відміну від деяких.

– Ну це нормально?! Нащо ти знову почув те, про що я подумала? – обурилася я, і трохи стукнула його кулаком у груди.

– Перепрошую, але я не спеціально, – і він мені знову приємно посміхнувся.

– «Ну чому ж у нього така мила і до жаху знайома усмішка», – подумала я, після чого навіть не помітила як відключилася прямо в нього на руках.

****

– «Вона що, вже спить?», – поцікавилася Фумі у Ніка.

– «Точно, заснула», – подумки відповів він лисиці. – Хм... така мила. Коли спить, то здається такою тендітною, – сказав він ледве чутно, щоб ніхто не звернув увагу, при цьому тримав у руках Анку, як скарб.

– «Мабуть вона ще не встигла оговтатись після лікарні, тому цей бій її так виснажив», – помітила Фумі, а Нік на це вже нічого не відповів.

****

Відпочити вони залишилися в будинку некроманта, адже це єдине місце, де все ще було тепло і затишно. Село спорожніло, ніби ніколи тут і не було звичайної міської метушні, вулицями не бігали діти, а на ринках ніхто не бився за покупців, запевняючи, що їхній товар якісніший і дешевший, у повітрі не лунав аромат свіжоспеченого хліба вранці, і навіть не кричали півні, сповіщаючи початок нового дня. Так, це село тепер спочиває з миром, і єдиний її живий мешканець зник безслідно.

Після відпочинку Анка з товаришами повернулася до готелю забрати свої речі та коней після чого рушили назад у дорогу, адже більше тут робити не було чого.

– Сподіваюсь ще побачимось! – тільки й зуміла крикнути Анка в дорогу Ніку, при цьому соромлячись тому факту, що після битви міцно заснула прямо в нього на руках.