Читати книгу - "Картковий будинок"

ставали відмови. Один з нудних експертів досі не приїхав до студії. Звукорежисер ще відчайдушно шукав нові батарейки, коли директор студії вже почав відрахунок пальцями і студія вийшла у прямий ефір. Вчорашнє опитування громадськості було підготоване «Ґеллапом», і директор компанії, Ґордон Гілд, сам зачитував результати. Весь ранок він копав свій комп’ютер і зараз був дещо червоний з лиця. І це не лише через освітлення: все через те, що виявили його агенти. Ще нижче падіння популярності прем’єр-міністра. Так, значне падіння, визнав Гілд. Ні, ще не було прикладів у історії, щоб настільки непопулярний прем’єр-міністр зміг би виграти вибори.

Похмурі пророцтва, підтримані двома старшими газетними аналітиками, стали ще більш стигійськими[34], коли економіст передбачив безлад на фінансових ринках у наступні дні. Його обірвали на півслові: ведучий переключив увагу на Пітера Берстеда. Зазвичай іст-мідлендського парламентаря записали б заздалегідь, та на запис не було часу, тож його пустили наживо. В плані режисера його виступ був передбачений на не більш ніж дві хвилини і п’ятдесят секунд, та не врахували той факт, що балакучого і миршавого поважного парламентаря від Лестер-Норту, коли вже він заводився, було вгамувати важче, ніж розлюченого борсука.

— Тож, містере Берстед, наскільки серйозні проблеми партії?

— Все залежить...

— Від чого?

— Від того, наскільки довго нам доведеться боротися з теперішнім прем’єр-міністром.

— Тож ви досі дотримуєтеся свого коментаря, який дали цього тижня, що, можливо, прем’єр-міністру слід замислитися, чи не час іти з посади?

— Ні, не зовсім. Я кажу, що йому варто подати у відставку. Він нищить нашу партію, а зараз ще й вплутався у щось на кшталт сімейного скандалу. Так не може тривати. Просто не може!

— То ви гадаєте, що прем’єр-міністр подасть у відставку? Зрештою, у нас лише щойно пройшли вибори. До наступних ще майже п’ять років. Це має дати широчезне поле для відновлення втрачених позицій.

— Ми не виживемо — кажу вам, не виживемо — наступні п’ять років з цим прем’єр-міністром! — парламентар був збуджений, розпашілий, хитався взад-вперед у своєму кріслі.— Прийшов час ясних голів, а не кволих сердець, і я певний, що партія має дійти згоди в цьому питанні. Якщо він не піде, нам доведеться його змусити.

— Але як?

— Запустимо вибори лідера.

— І хто буде кандидатом?

— Ну, хай йому, я висуну свою кандидатуру, якщо більш нема кому.

— Ви збираєтеся змагатися з Генрі Колінґриджем за лідерство в парті? — здивовано пролепетав ведучий.— Але ж, безсумнівно, ви не зможете перемогти?

— Атож, я не зможу перемогти,— відповів Берстед майже презирливо.— Та я підстьобну великих звірів у наших джунглях. Усі вони скаржаться на прем’єра, та у всіх кишка тонка зробити бодай щось. Тож якщо не вони, тоді я. Карти на стіл.

Нижня губа ведучого смикалася: він намагався знайти слушний момент, щоб утрутитися.

— Не хочу перебивати, та хотілось би прояснити, містере Берстед. Ви кажете, що прем’єр-міністр має піти у відставку, або ж ви виступите проти нього у змаганні за лідерство?

— Вибори лідера мають відбутися не пізніше Різдва: такі правила партії опісля вборів. Знаю, зазвичай це не більш ніж формальність, та цього разу це будуть справжні змагання. Мої колеги мають визначитися.

Обличчя ведучого скривилося, мов від болю. Він тримався за навушник, слухаючи крикливий матч, що тривав у апаратній. Режисер вимагав, щоб драматичне інтерв’ю продовжувалось і до дідька розклад; редактор верещав, що час закруглятися, поки той сраний дурень не змінив своєї думки і не зруйнував сенсаційну історію. Попільничка розбилась об підлогу, хтось дуже грубо вилаявся.

— Ми переходимо до короткої рекламної паузи,— оголосив ведучий.

Розділ двадцять другий

Політика. Це слово запозичене зі старогрецької. «Полі» означає «багато».

А кожен «тик» може бути дуже болючим.

Понеділок, 18 жовтня —

п’ятниця, 22 жовтня

Стерлінг почав стрімко падати, тільки-но відкрилися токійські фінансові ринки. Це сталося незадовго до опівночі в Лондоні. До дев’ятої ранку, разом з усіма ранковими газетами, які волали про виклик Колінґриджу, загальний фондовий індекс «Файненшл таймз» знизився на 63 пункти. До обіду він упав ще на 44 пункти. Грошовиті люди не люблять сюрпризів.

Прем’єр-міністр також був не в найкращій формі. Він не спав і майже не говорив від суботнього вечора, охоплений сильною депресією. Того ранку, замість відпустити його на Даунінг-стріт, Capa залишила його у Чекерзі й викликала лікаря. Лікар Він-Джонс, Колінґриджів вірний і досвідчений терапевт, приписав заспокійливі й відпочинок. Заспокійливі дали трохи миттєвого покращення: Колінґридж вперше добре й довго поспав від початку партійної конференції тиждень тому, та його дружина досі помічала напругу за сіпанням заплющених повік. Навіть коли він спав, його руки міцно вчепилися в постіль.

Ближче до вечора в понеділок, опісля пробудження від наркотичного сну, Колінґридж проінструктурував свій обложений прес-офіс на Даунінг-стріт, щоб той оголосив, що, звісно, Колінґридж візьме участь у виборах лідера і впевнений у перемозі; що він був дуже заклопотаний залагодженням урядових справ, щоб давати інтерв’ю, але матиме що сказати на цьому тижні. Чарлі також не давав жодних інтерв’ю. Він досі не надав виразної відповіді стосовно акцій, і офіційного «Без коментарів» було недостатньо, щоб стабілізувати сімейний човен.

У штабі партії лорд Вільямс поспіхом замовив ще одне опитування. Він хотів дізнатися, що насправді думає країна. Решта партійної машини рухалася не так швидко. З правил виборів лідера здмухнули порох і зрозуміли, що вони не особливо прямолінійні. Сам процес мав проходити під контролем голови парламентського комітету рядових членів, сера Гемфрі Ньюлендза, натомість вибір дати лишався в руках лідера партії. Замішання лише зросло, коли виявилося, що сер Гемфрі, неймовірно невчасно, на вихідні поїхав у відпустку на приватний острів у Вест-Індії, і виявилося надзвичайно важко вийти з ним на зв’язок. Це вилилося у зливу міркувань поміж писаками, ніби він навмисне ховає голову в пісок, виграючи час, поки верховні сили партійної ієрархії мобілізовані, щоб переконати «Лестерського лева», як охрестили Берстеда, відступитися. Тим не менш, до середи «Сан» знайшли сера Гемфрі на срібному відрізку пляжу десь поблизу Сент-Люсії в товаристві кількох друзів, включаючи щонайменш трьох не зовсім одягнених молодих жінок, які явно були на десь на півсторіччя молодші за нього. Оголосили, що він повернеться до