Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Покинутий склад на околиці міста був мовчазним і темним. Лише місячне світло пробивалося крізь розбиті вікна, відкидаючи тіні на бетонні стіни. Алекс, Анна, Мирон, Ян і ще кілька людей з їхньої команди сховалися за контейнерами, уважно стежачи за входом.

Вороги дали чітку інструкцію – передача викупу без зайвих рухів. Але всі знали, що це пастка.

Алекс кинув швидкий погляд на Анну. Вона стискала пістолет, намагаючись приховати нерви.

— "Не стріляй першою, зрозуміла?" – шепнув він, нахилившись до неї.

— "Я знаю," – відповіла вона так само тихо

З дверей складу з’явилася фігура – високий чоловік у темному костюмі. За ним стояли ще двоє, озброєні до зубів.

— "Босе, це Браєн," – прошепотів Мирон. – "Один із людей Марко. Він не прийшов просто так."

Алекс стиснув щелепи, зробивши крок уперед.

— "У вас є гроші?" – холодно запитав Браєн.

Алекс тримав у руках кейс. Він відкрив його – всередині були пачки доларів.

— "Де гарантії, що ви відпустите її?"

Браєн криво всміхнувся.

— "Я сказав, що нам потрібні гроші?"

І в ту ж мить хтось схопив Анну ззаду, притиснувши лезо до її шиї.

Алекс встиг побачити її переляканий погляд, перш ніж усе вибухнуло.

Постріли розірвали тишу.

Алекс кинувся вперед, влучно стріляючи в одного з нападників. Мирон і Ян прикривали його з флангів, але ворогів було більше, ніж вони очікували.

Анна відчувала, як ніж холодом торкається її шкіри. Вона розуміла, що ще мить – і все може закінчитися.

— "Якщо рухнешся – помреш," – прошипів чоловік позаду.

Але Анна більше не була беззахисною.

Вона різко вдарила ліктем у живіт нападнику, використовуючи всі навички, які вивчала останні місяці. Коли він на мить ослабив хватку, вона різко вивернулася і зробила постріл прямо в його груди.

— "Анно!" – крикнув Алекс, розстрілюючи останнього ворога, що залишився.

Дівчина задихано кивнула, намагаючись заспокоїти серцебиття.

Бій закінчився.

Вороги лежали на підлозі, склад смердів порохом і кров’ю.

Алекс підбіг до Анни, схопив її за плечі, змушуючи подивитися йому в очі.

— "Ти ціла?"

— "Так," – вона спробувала всміхнутися, але руки все ще тремтіли.

Він різко притягнув її до себе, обійнявши так міцно, ніби боявся, що вона знову зникне.

— "Я думав, що втрачу тебе," – прошепотів він їй у волосся.

— "Я теж," – відповіла вона, закриваючи очі.

Ця ніч змінила все.

Тепер вони обоє знали – це не просто гра. Це справжня війна. І вони вже стали її частиною.