Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

***
Сьогоднішні події виснажили мене і я планувала якнайшвидше потрапити додому, але замість цього Ейнар потягнув мене в супермаркет. І украй здивовано спостерігала, коли він почав наповнювати вже другий кошик продуктами. Що за стратегічний запас вимальовується?
– Мені сказали, що зазвичай у вас справляють новосілля. - Відповів хлопець, роздивляючись пачку спагетті. – Я теж вирішив зробити.
– Новосілля? Коли?
– Сьогодні.
Кинувши спагетті до кошика, він перейшов до інших макароних виробів. 
– Зрозумі...чекай,  що?! - Вигукнула я надто голосно, привертаючи увагу інших покупців. Тому довелося понизити голос: – Сьогодні? А кого запросив?
– Тебе.
– А як щодо твоїх напарників? – Я опустила вже той факт, що ні про яке новосілля і запрошення на нього до цього не чула. 
Дякуючи моєму запитанню я дізналася цікавий факт. Виявляється, з Ігорем та Олегом він почав працювати два дні тому. Спочатку його відправили до найкращої групи зачистки, але з якогось дива його там прийняли за слабшого і хотіли  залякати. Дарма. Бо відповідь чаклуна може бути смертельною.
– Не хвилюйся, межу я знаю. – Вправно прийнявся заспокювати мене хлопець. – Використав ілюзію кошмарів не високого рівня. В понеділок вони повинні вийти з лікарняного.
Тобто, відправити на лікарняний ще не межа?
Похитала головою. Всього лише три дні не розмовляла з ним, а він собі пригод на одне місце встиг знайти. Та лізти з нотаціями, і казати, що будь-яке насильство погане, не стала. У таких випадках краще давати відпір.  
– Давай забудемо про інших. - Махнула я рукою на магів-ідіотів, які отримали те, на що заслуговують.  – Ейнаре, краще скажи, що у нас сьогодні в меню? Чи це на випадок Апокаліпсису? - вказала я на добрячу купу макарон та круп в одному з кошиків.
– Я просто купую усе, а потім буду шукати в інтернеті рецепти.
Ейнар дивився на мене таким невинним поглядом, що розізлитися було неможливо. Все-таки на Землю він потрапив два тижні тому і непогано адаптувався, але в деяких нюансах ще потребує допомоги.
– Так ти витратиш багато грошей. Може приготуємо сьогодні пасту карбонару, а непотрібні продукти поставимо назад, га?
– Добре. Тоді вибір продуктів за тобою.
Пальцями показала знак "о'кей" і швидко відсортувала продукти, залишивши потрібні нам. Ще візьмемо сир та...Я зупинилася. О! На новосілля прийнято йти з подарунком. Але, через брак часу, маю обрати щось зараз. Торт? Приємно, але навряд Ейнара здивуєш. 
– В чому справа?
– Морозиво! - Не задумуючись, озвучила перше, що спало на думку. А вже потім з усмішкою поцікавилася: – Ти ж не куштував морозиво?
Ейнар похитав головою, а я просканувала наявність різних смаків і вирішила взяти шоколадне, ванільне,  полуничне,  з горіхами, м'ятне та звичайне біле. Хто знає, яке з них більше прийдеться до душі чаклуну. 
– А це не занадто? - Скептично дивлячись, намагався зупинити мене вже він.
– Ні. 
Як не опирався Ейнар, але свою думку відстояла і на касі за морозиво платила сама.
***
Другий день підряд опиняюся в квартирі Ейнара. Тільки цього разу почувала себе набагато впевненіше і разом з ним готувала вечерю. Хоча, скоріше виступала в ролі вчителя, розповідаючи, як готувати страву. Він уважно слухав та виконував бездоганно усі вказівки. 
– Недарма хизувався, що в академії тебе називали талановитим. Усе схоплюєш одразу. - Похвалила Ейнара і рука потягнулася вгору з цілю погладити його по волоссю, але зупинилася на півдорозі. 
Ми зустрічалися. Так. Але в той же час я не в курсі щодо його звичок. Іноді людям просто не до вподоби, коли торкаються до  їх голови.
Хотіла опустити руку, однак, Ейнар  помітив мої дії і виявився швидшим. Він з усмішкою  підставив голову під мою руку, нагадуючи маленьке цуценя, яке випрошувало у хазяїна уваги та ласки.
– Ксенія, мила, не соромся і роби усе, що бажаєш. Я радий будь-якій ініціативі з твого боку. – Ніби читаючи мої думки, підштовхував хлопець до дій.
Але момент був втрачений. В каструлі закипала вода і, ледь встигнувши торкнутися кінчиками пальців його волосся, змушена була поспішити до плити.
А вже після вечері я захотіла послухати про першого володаря меча та його дружину. Маю достеменно знати, з чим маю справу та що з цим робити.
– Гаразд. Слухай. - Погодився без усіляких роздумів переказати їх історію. – Меч Темного Полум'я встиг побувати в багатьох руках, однак, розкрити повністю його потенціал змогли одиниці. З них тільки перший володар мав ра ін лоу.
– Чому?
– Не захотіли ділитися силою? Або ж давати привод ворогам? Бо наявність ра ін лоу в якомусь сенсі є слабкістю.
– Але пан Сейнтфайр говорив, що ра ін лоу допомагає володарю меча залишатися при своєму розумі. 
– Це правда. Ра ін лоу допомагає володарю меча, - задумливо кивнув Ейнар. – Та сподіватися на іншу людину завжди ризиковано. Краще вчитися самоконтролю. 
– Дружина першого володаря меча зрадила його, чи що? 
На моє припущення Ейнар відповів поблажливою усмішкою.
– Ні. Вона просто була звичайною людиною і через деякий час захворіла. Перший володар меча був Королем демонів. Могутнім, владним, з нескінченними багатствами,  та попри це врятувати кохану не зміг. Хвороба забрала її через три роки. А опанувати емоції і темряву один був не в змозі, таким чином втративши контроль над власною силою. 
– Його вбили?
– Поки не стало пізно, він сам вбив себе. Мечем Темного Полум'я. 
Яка трагічна історія. Стає зрозуміло, чому володарі меча уникають мати справу з ра ін лоу і вважають їх своєю слабкістю. Окрім хвороб, існував ще ризик бути викраденою чи вбитою його ворогами. 
– Тобі не варто перейматися. - Тим часом, продовжував Ейнар.  – У мене був найкращий вчитель в академії, і я давно навчений тримати контроль над мечем. 
– Чому тоді від тебе фонить магією? - Поставила я цілком резонне запитання. 
Він зітхнув. 
– Щось на зразок перепадів магії. Складно пояснити, але невдовзі я усуну цей недолік. - Усміхнувшись кінчиками губ, він надто енергійним тоном запропонував спробувати нарешті морозиво.
Я погодилася, але інтуїція підсказувала, що він приховав важливі деталі та  спеціально перевів тему. Сумніви довелося відкласти на потім, коли Ейнар почав розпитувати про улюблений смак морозива.
– Полуничне.
– То почнімо з нього!
Я увімкнула телевізор з метою пошукати якийсь фільм, поки Ейнар діставав з холодильника наш сьогоднішній десерт. Ніколи не запитувала його щодо улюбленого жанру, бо Аштер магічний, а не технічний світ і фільми ніхто там не знімає. Однак, за час перебування на Землі він дивився телевізор, опанував комп'ютер і смартфон. Вподобання стосовно фільмів теж могло з'явитися. 
– Ейнаре, - звернулася до нього, коли він сів поряд і передав одне морозиво мені. – Комедія, романтика чи хоррор? Або ж фентезі? В якому жанрі бажаєш подивитися фільм?
– Мені сподобалися ті, які ти вмикала на минулому тижні.
Розкриваючи обгортку,  згадувала про фільми та серіали, які вмикала тоді. Більшість з них пов'язані з потраплянням до інших світів. Я сподівалася, що таким чином він знайде підказку та повернеться додому. Але навряд він думає у такому ключі.
– Ясно. Там, де буде магія. - зрозуміла я його логіку.
На жаль, про оплату інтернету ніхто не подбав і вибір був обмежений тим, що показували по тв. Випадково натрапивши на "Битву екстрасенсів" збиралася трохи пожартувати про його втрачену можливість стати відомим, але зустрівшись поглядом з Ейнаром, не вимовила ані слова. Зазвичай карі очі набули більш темного кольору та повністю зосередилися на мені. 
Серце забилося в груддях вдвічі швидше, коли він нахилився ближче і я відчула  його руку на підборідді. Його губи спочатку злегка торкнулися моїх, перш ніж, відкусити шматочок морозива і пристрасно та наполегливо поцілувати. Відчуття холоду на губах запам'яталось мигцем. На відміну від попередніх ніжних поцілунків, цей був більш нестримний, наповнений бажанням і змушував губиться в ньому до нестачі повітря в легенях.
– Мабуть, воно теж стане моїм улюбленим, - хрипко, з яскравим блиском в майже чорних очах заявив Ейнар, відсторонившись від мене.
Знадобилося довгих секунд п'ятнадцять,  щоб повернути здатність нормально мислити і зрозуміти про що йде мова. Хотілося підтримати грайливий настрій, тому провокаційно підняла брову.
– Отак відразу?
– Маєш рацію. - Погодившись, Ейнар обережно зняв  окуляри. Руки ковзнули вниз по моїй талії, посилаючи нову хвилю мурашок. – Треба переконатися ще раз.
З моїх рук забрали морозиво і хлопець повторив вже знайомий трюк. В голові промайнула думка про його досвідченість стосовно поцілунків. Занадто вправний він у цьому. Але гарячий поцілунок не давав зосередитися на таких дрібницях.
Полуничне морозиво тануло на губах, так само, як і я в обіймах Ейнара.