Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Сніговик 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніговик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сніговик" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 112
Перейти на сторінку:
від подібного асортименту.

Гольм замовк в очікуванні наступного запитання. Дуайт Йоакам продовжував на весь голос ховати своє кохання. Харрі мовчав.

– Харрі?

– Я думаю.

– Та невже? – посміхнувся Гольм.

Це був улюблений його жарт, але Харрі навіть не розумів, що тут, власне, смішного. Та зараз було не до сміху. Харрі кахикнув:

– Щось мені здається, неспроста це: навряд чи вбивця не подумавши надішле слідчому, який працює над його справою, такий рідкісний папірець. Він же напевне знає, що ми все це перевіримо, тут навіть не треба надто багато детективів по ящику дивитися.

– Може, він не знав, що він рідкісний? – припустив Гольм. – Можливо, папір узагалі не він купував?

– Теж можливо. Але щось підказує мені, що Сніговик не з тих, хто припуститься такого дурного промаху.

– Але ж припустився.

– Ні, це не промах, це – задум. Він розраховував на те, що ми з’ясуємо, що це за папір.

– Щоб що?

– Ну, це класична схема. Нарцисичного штибу серійний убивця розігрує п’єсу з собою у головній ролі – у ролі непереможного, могутнього героя, який врешті-решт візьме гору.

– Над ким?

– Ну… – Тут Харрі вперше промовив це вголос. – Над тим, хто до нього подібний, так само небезпечний і такий самий Нарцис. Наді мною.

– Чому він обрав тебе?

– Не знаю. Може, він знає, що я єдиний в Норвегії поліцейський, який спіймав серійного вбивцю. Він вважає, що я кинув йому виклик. На це вказується і в листі, він там згадує й про Тувумбу. Не знаю, Гольме. А як називається магазинчик у Бергені?

– Флеск! – відрекомендувався старий з сильною бергенською вимовою: «л» він вистрілював коротко та гостро, протягнув «е-е-е», підвищив тон у самій середині, а «с» сильно приглушив. Петер Флеск, який так кумедно вимовляв власне прізвище, виявився пихкотливою, галасливою та відкритою людиною. Він охоче розповів, що займається антикваріатом змалку й спеціалізується саме на папері, перах, шкіряних бюварах та іншому письмовому приладді. Більшість його покупців були постійними його клієнтами, зазвичай похилого віку, як і він сам.

На запитання Харрі про писальний папір коно Флеск із жалем у голосі відповів, що його вже багато років нема в магазині.

– Це, звісно, було ще за царя Гороха, – сказав Харрі, – але, можливо, якщо вже ваші покупці поспіль постійні клієнти, ви пригадаєте, кому продавали коно?

– Ноккену наче, Мьоллеру. І Кіккусену з Мьолларена. Записів у нас нема, але в моєї старої пам’ять мов капкан.

– Складіть, будь ласка, список: повне ім’я, адреса та приблизний вік. І надішліть мені на імейл…

– Імейлів не тримаємо, – перервав його старий, що пихтів. – І не передбачається. Факсом можна відправити, давайте номер.

І тут Харрі осяяло. Щоправда, якщо людину осяває, на це завжди є причина.

– Звісно, за давністю років усе не запам’ятаєш… Але чи не було серед ваших покупців Герта Рафто?

– Залізного Рафто? – посміхнувся Петер Флеск.

– Ви що, про нього чули?

– Та тут про нього всі чули. Ні, він у мене нічого не купував.

Комісар поліції Б’ярне Мьоллер часто повторював: для того, щоб виявити єдину можливість, треба виключити решту можливостей. Тому слідчий має не засмучуватися, а радіти, коли чергова версія зривається. До того ж Харрі всього лише «осяяло».

– Ну що ж, дякую і за це, – кивнув він. – Бувайте здорові.

– Рафто нічого не купував у мене, – раптом пролунав голос Петера Флеска, – це я у нього дещо купував…

– Що саме?

– Так, усілякі дрібнички. Срібні запальнички, пера золоті. Іноді я це купував. Хоча й знав, звідки воно.

– І звідки?

– А ви що, нічого не чули? Подейкували, що він прихоплював дещо з місць злочинів.

– А купувати, отже, у вас не купував…

– Рафто не цікавився нашим товаром.

– І папером? Папером теж не цікавився?

– Хвилиночку, там стара моя щось каже…

Флеск прикрив слухавку долонею, Харрі почув тільки окремі звуки: спочатку вигук, потім тиху розмову. А потім Флеск прибрав руку й сповістив тією самою кумедною бергенською вимовою:

– Вона мені нагадала: Герт Рафто і справді отримав залишок паперу. В обмін на голландську срібну підставку для ручки. Я ж кажу: у старої пам’ять – ого-го!

Харрі поклав слухавку й зрозумів, що поїздки до Бергена йому не минути.

Отже, до Бергена.

Була вже дев’ята вечора, а на столичній Брюнс-алле у будинку номер шість, на другому поверсі, все ще було світло. Збоку ця шестиповерхова будівля здавалася звичайним закладом: модний фасад, червона цегла, сіра сталь. До того ж ізсередини тут теж усе нагадувало заклад, оскільки робота майже усіх тутешніх співробітників – а їх нараховувалося близько чотирьохсот – була по-інженерному буденною: комп’ютерники, лаборанти, дослідники, фотографи й таке інше. Проте насправді в будівлі розташовувався Національний департамент по боротьбі з організованою злочинністю, як його називали тепер, а раніше – Головне управління кримінальної поліції Норвегії, або скорочено КРИПОС.

Отже, була вже дев’ята вечора, й Еспен Лепсвік до того часу встиг відпустити всіх своїх людей, що займалися розслідуванням убивств, так що в яскраво освітленій кімнаті перед ним сиділа лише одна людина.

– Так. Поки що небагато, – сказав Харрі Холе.

– Це такий пристойний замінник до «ні греця», чи не так? – Еспен Лепсвік потер пальцями очі. – Ну що, може, пропустимо по пивку, і ти мені розповіси, що ви там накопали?

Харрі розповідав, поки Еспен Лепсвік вів машину вниз до центру міста, до Міністерства юстиції, чиї будівлі вивищувалися по обидва боки вулиці. Коли Харрі закінчив, вони сіли за столик у популярному закладі, де було повно бажаючих пива студентів, іще більше – спраглих адвокатів та поліцейських.

– Я хочу взяти з собою до Бергена не Скарре, а Катрину Братт, – поділився Харрі. – Перед тим як вирушити до тебе, я подивився її папери. Вона ще, звісно, зелена, але, судячи з документів, уже попрацювала над двома справами про вбивства там, у Бергені. І наскільки я розумію, керував розслідуванням тоді ти.

– Братт, ну, звісно, пам’ятаю! – Еспен Лепсвік просяяв і підняв палець, замовляючи бармену ще пива.

– Ну і як, ти задоволений нею?

– З біса задоволений, з біса… здібна дівка. – Лепсвік підморгнув Харрі, і той спіймав його погляд – погляд утомленої людини з трьома порожніми пивними кухлями на столі. – Якби ми обоє були вільними, я, чорт забирай, зайнявся б нею безпосередньо. – І він допив рештки пива.

– Я мав на увазі… Ти вважаєш, вона нормальна?

– Нормальна?

– Ну, так. У ній є щось таке… не знаю, як сказати. Щось екстремальне.

– А-а, я розумію, що ти маєш на увазі. – Еспен Лепсвік повільно кивнув і спробував сфокусувати

1 ... 42 43 44 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніговик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніговик"