Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга перша"

— Прокидайся! — заволав Тато. — Ходи сюди!

Крик Тата вихопив Маму зі сну, вона враз сіла на ліжку і вражено обвела поглядом кімнату, повну дрібних білих квіток, котрі звисали зі стелі гірляндами, помережані вишуканими зеленими листочками.

— Як гарно! — прошепотіла Мама. — Це, напевно, Мумі-троль придумав, щоб зробити мені приємність.

Вона обережно відгорнула ніжну квіткову заслону і встала з ліжка.

— Агов! — репетував за стіною Тато. — Відчини! Я не можу звідси вийти!

Мама Мумі-троля намарно силкувалася відчинити двері до Татового кабінету — грубі стебла ліан забарикадували вхід. Тож вона вибила шибку у дверях, які вели на сходи, і з немалими зусиллями вилізла через діру. Сходи заросли фіговими чагарями, а вітальня стала схожою на справжні джунґлі.

— Ой-ой-ой! — скрушно похитала вона головою. — Це знову витівки отого капелюха!

Розгублена вкрай, Мама сіла на сходинку, обмахуючись пальмовим листком, мов віялом.

Із нетрів папороті, що заполонили всю лазничку, виринув Ондатр і жалібно поскаржився:

— Ось до чого призводить збирання рослин! Я ніколи не мав цілковитої довіри до цього Гемуля!

А тим часом ліани виповзли з комина, обплели пагінням дах, розкішним зеленим килимом встелили увесь дім.

Мумі-троль стояв під дощем, вражено витріщаючись на зелений пагорб перед собою, на якому невпинно розпускалися пуп’янки квітів і на очах достигали плоди: зелені вмить ставали жовтими, жовті — червоними.

— Наш дім завжди стояв тут, я це добре пам’ятаю, — сказав Чмих.

— Він усередині, — спохмурнів Мумі-троль. — Ніхто не зможе ні увійти, ані вийти з нього. Ніколи!

Підійшов Нюхмумрик і теж почав зацікавлено приглядатися. Ні вікон, ні дверей — лише щільний зелений мур з плетива рослин. Він міцно ухопився за один пагін і потягнув що мав сили, але стебло було немов гумове і не піддавалося, натомість вистрелило новим пагінцем, який обвився навколо Нюхмумрикового капелюха і зняв його з голови.

— Знову чари! — обурився Нюхмумрик. — Це вже надокучає!

Чмих не гаяв часу, оббіг зарослий ґанок, і звідти долинув його голос:

— Ляда до льоху відчинена!

Мумі-троль чимдуж кинувся до льоху й зазирнув у чорний отвір.

— Ходімо! — рішуче закомандував він. — Але покваптеся, доки ще й тут не заросло!

Друзі один по одному спустилися у темряву льоху.

— Агов! — почувся крик Гемуля, що йшов останнім. — Я не можу продертися!

— Зоставайся надворі й пильнуй Мамелюка! — звелів Хропусь. — Можеш долучити до гербарію цілий будинок…

Доки бідолашній Гемуль скімлив і щулився під дощем, решта торувала собі шлях до сходів з льоху.

Нам пощастило, двері відчинені! — зрадів Мумі-троль. — Бачте, як іноді може стати в пригоді чиясь неуважність!

— То я забув замкнути їх на ключ! — не забарився Чмих. — Усі почесті прошу складати мені!

Те, що вони побачили, було доволі дивною картиною. На гілляці сидів Ондатр і гриз грушку.

— Де Мама? — запитав Мумі-троль.

— Вирубує хащі, щоб звільнити з кабінету твого Тата, — відповів, набурмосившись, Ондатр. — Сподіваюся, ондатровий рай — спокійне місце, бо мені вже не жити!

Усі прислухалися. Потужні удари сокири змушували здригатися все зелене царство. Потім почувся лускіт і вигуки радості. Тата Мумі-троля звільнено!

— Мамо! Тату! — втішено загукав Мумі-троль, прокладаючи собі шлях до сходів крізь джунґлі. — Що тут сталося, доки нас не було?

— Ой, любчику, — забідкалася Мама. — Ми знову наламали дров з чарівним капелюхом. Піднімайся нагору, я знайшла у шафі кущик ожини.

То було пишне пообіддя. Бавилися в «джунґлі».

Мумі-троль взяв собі роль Тарзана, Хропся була за Джейн, Чмих — сином Тарзана, а Нюхмумрик — шимпанзе Чітою.[5] Хропусь повзав у чагарях, начепивши зуби, вирізані з апельсинової шкуринки,[6] і грав Ворога.

— Tarzan hungry, — крикнув Мумі-троль, спинаючись угору по ліані. — Tarzan eat now![7]

— Що він каже? — запитав Чмих.

— Каже, що зараз їстиме, — пояснила Хропся. — Це по-англійському. Усі, хто потрапляє в джунґлі, розмовляють англійською мовою.

Тарзан, сидячи на шафі, протрубив бойовий клич, на який враз відгукнулися Джейн та інші Тарзанові дикі приятелі.

— Це вже переходить усілякі межі, — буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух.

— А зараз я викраду Джейн! — репетував Хропусь.

Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні.

Повернувшись «додому», до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.

— О-хо-хо! — зітхнула Мама Мумі-троля. — Здається, нашим дітям весело.

— Мені теж так здається, — погодився Мумі-тато. — Подай банана, якщо твоя ласка!

Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.

Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.

Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.

— Негіднику! — заволав Хропусь. — Тепер я не зможу зважити свою рибину!

— Зваж мене і додай! — незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.

— А тепер спалимо джунґлі! — запропонував Тато Мумі-троля.

На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі