Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

У банку я спершу спустився вниз, до зали особистих сейфів, і замкнув там посвідчення. Потім одержав нагорі на чек п'ять тисяч доларів, щоб поповнити наш запас готівки. І тут мені спало на думку: адже відтоді, як я поклав на рахунок наш аванс, минуло рівно дев'ять днів, година в годину. Тоді я гадав, що в нас один шанс із мільйона. Але тепер…

Нам довелося поспішати, щоб повернутися додому раніше, ніж за чверть до одинадцятої, і ми таки ледве встигли. Ми саме скидали в передпокої пальта, коли я побачив крізь шибки в дверях, як до будинку підкотив «роллс-ройс» місіс Бранер. Вона зійшла на ґанок, і я відчинив перед нею двері. Фред із Оррі вже хотіли були піти, але я сказав їм залишитись.

— Місіс Бранер, — промовив я, — дозвольте відрекомендувати вам трьох джентльменів, які задля вас шістдесят миль тряслись у фургоні, згорнувшись калачиком у забитих дерев'яних ящиках і які вчора ввечері, тримали під дулами пістолетів двох агентів ФБР, поки містер Вулф уставляв їм клепки.

— Я… Мені дуже приємно.

— Я так і думав. Отже, містер Саул Пензер, містер Фред Деркін і містер Оррі Кетер. Місіс Бранер, вам доведеться трохи побути з містером Пензером. Якщо ви не заперечуєте, я залишу ваше хутро у вітальні. Зараз сюди прийде Річард Регг, начальник ФБР у Нью-Йорку, а йому не треба бачити тут вашого хутра.

Місіс Браиер широко розплющила очі, але не промовила жодного слова. Я знову вирішив одружитися з нею, попри її купу грошей. Я допоміг їй скинути хутро, а Фред з Оррі рушили до сходів, щоб зайти збоку до «південної вітальні» й зупинити Джервіса й Кірбі, якщо ті надумають спуститися вниз і перебити нашу розмову.

В лівому кутку передпокою, біля кухні, є ніша, а в ній, на рівні очей, — невеликий отвір. Зсередини цей отвір затулений дощечкою, а по той бік, у кабінеті, на ньому висить хитромудра картина з водоспадом. Якщо стати в ніші й відсунути дощечку, то крізь отвір і водоспад на картині можна побачити майже весь кабінет і, звичайно, чути все, про що в ньому розмовляють.

Я провів місіс Бранер до ніші — Саула ми взяли з собою, — відсунув дощечку й показав отвір.

— Як я й попереджав, — промовив я, — зараз сюди прийде Регг. Містер Вулф і я розмовлятимемо з ним у кабінеті. Містер Пензер принесе вам з кухні табуретку, й ви сядете. Я не знаю, скільки триватиме розмова — може, хвилин з десять, а може, й дві години. Ви зрозумієте не все з того, що почуєте, але цілком достатньо. Якщо вам захочеться кашлянути або чхнути, вийдіть хутенько на кухню. Саул подасть вам знак, якщо…

Пролунав дзвінок у двері. Я виглянув з ніші. На сходах стояв Річард Регг. За п'ять хвилин до призначеного часу! Я наказав Саулові принести для Місіс Бранер табуретку і, коли він пішов на кухню, рушив сам до передпокою. Біля дверей я озирнувся. Саул кивнув мені головою, і я відчинив двері.

Річард Регг мав сорок чотири роки. Він мешкав з дружиною та двома дітьми у квартирі в Брукліні. У ФБР служив уже п'ятнадцять років. Детективам відомо багато чого. Регг був десь такий, як я, на зріст і мав довгасте обличчя з випнутим підборіддям. Ще років чотири, а може, й три, і він геть облисіє. Регг не простяг мені руки, одначе повернувся до мене спиною, коли я взявся помагати йому скинути пальто. Отже, певною мірою він мені довіряв. Я провів його до кабінету й запропонував червоне шкіряне крісло. Та Регг не сів, а спершу оглянув кімнату, і мені вже навіть здалося, що він надто придивляється до картини з водоспадом. Але моя тривога була марна. Регг усе ще стояв, коли почувся шум ліфта, що спускався вниз, і з'явився Вулф. Не доходячи до свого столу, він спинився і промовив:

— Містер Регг? Я Hipo Вулф. Сідайте.

Вулф підійшов до свого крісла, і Регг сів, але тут-таки, видно, збагнув, що з усіх у кімнаті нервується тільки він, і вдав, ніби байдуже відкинувся на спинку крісла. Їхні погляди зустрілися. Від свого столу Вулфових очей я не бачив, зате Регг сидів просто переді мною.

— Я про вас знаю, — промовив Регг, — хоч ми з вами ніколи й не бачились.

Вулф кивнув головою:

— Не всі дороги сходяться.

— Але наші тепер зійшлися. Ця розмова, очевидно, записується?

— Ні. Устаткування для цього є, але зараз воно вимкнуте. Можна розмовляти спокійно. Я цілий тиждень підозрював, що в цьому будинку все підслуховується. Та й тепер у вас може бути з собою якийсь мікрофон. Я б теж міг увімкнути магнітофон, проте, як уже сказав, не зробив цього. Та годі про це.

— Ми ваш будинок не підслуховували.

Вулф ледь помітно стенув плечима.

— Годі про це. Ви хотіли зі мною побачитись?

Пальці Perra вп'ялись у бильця крісла. Однак самовладання він не втрачав.

— Як ви й сподівалися, — відповів Регг. — Але не варто гаяти часу на ці хитрування. Мені потрібні посвідчення, які вчора ввечері ви силоміць відібрали у двох наших співробітників.

Вулф підніс руку. Також не втрачаючи самовладання.

— Але ж хитруєте ви! — відказав він. — Візьміть назад слово «силоміць». До сили вдалися ваші люди. Це вони силоміць вдерлися в мій дім. Мені просто довелося силі протиставити силу.

— Я хочу одержати їхні посвідчення.

— Ви берете назад слово «силоміць»?

— Ні. Я тільки припускаю, що для такої вашої поведінки були підстави. Віддайте посвідчення, і ми розмовлятимемо на рівних.

— Пхе! Ви що — самі йолоп чи мене маєте за йолопа? Я не збираюся розмовляти з вами на рівних. Ви захотіли побачитися зі мною, бо я примусив вас це зробити. Але якщо ви прийшли сюди верзти дурниці, то можете собі йти. Вам змалювати ситуацію так, як я її бачу?

— Змалюйте.

Вулф повернув до мене голову:

— Арчі, лист місіс Бранер!

Я підійшов до сейфа і дістав лист. Вулф кивнув головою в бік Perra, і я простяг листа тому. Поки Регг