Читати книгу - "Хрещений батько"

– Можу і я, – тихо зауважив Сонні.

Хейген нетерпляче похитав головою.

– Солоццо не підпустить тебе на милю до себе, навіть якби з ним був десяток капітанів поліції. Крім того, ти виконуєш обов’язки глави «родини». Тобою не можна ризикувати. – Хейген помовчав, а потім запитав у Клеменци і Тессіо:

– Чи є у вас хтось із найдовіреніших людей, хто-небудь справді видатний, хто міг би взятися за цю справу? Потім йому вже довіку не треба буде думати про гроші.

Першим заговорив Клеменца:

– Таких, кого б Солоццо не знав, немає. Він кожного миттю схопить. Викриє і нас, якщо я або Тессіо підемо на це діло.

– А може, є хтось відважний, але такий, що не заробив ще собі репутації, – здібний новачок? – допитувався Хейген.

Обидва капореджіме заперечливо схитнули головами. Тессіо усміхнувся, щоб пом’якшити ущипливість своїх слів, і промовив:

– Це неначе виставити хлопця з дворової команди на першість світу з боксу.

– Отже, доведеться Майклові, – коротко підсумував Сонні. – Є мільйон різних причин. Перш за все вони зневажають його як слабака. А він упорається з роботою, я ручаюся, і це важлива річ, бо у нас не буде іншої можливості всадити кулю в слизького, як гадюка, Турка. Подумаймо краще, як допомогти Майклові. Томе, Клеменца й Тессіо, рознюхайте, куди Солоццо повезе його на зустріч; мені дарма, скільки коштуватиме інформація. Дізнавшись, придумаємо, як передати тобі зброю. Клеменца, підбери для нього зі своєї колекції справді «безпечний» пістолет, такий, щоб не засікли. Вкороти йому ствол, хай бухає, як гармата. Велика прицільність не потрібна. Він буде стріляти майже впритул. Майку, відстрілявшись, кинь пістолет на підлогу. Не попадися з ним. Клеменца, обгорни рукоятку і курок отією чортівнею, що на ній не залишається відбитків. Запам’ятай, Майку, ми можемо усунути все на світі – свідків і таке інше, але якщо тебе схоплять із пістолетом, цього нам не виправити. Ми підготуємо транспорт і прикриття й зробимо так, щоб ти зник, матимеш приємний перепочинок, поки не вляжеться гармидер. Виїдеш надовго, але не здумай прощатися зі своєю дівчиною, навіть телефоном. Коли вже будеш за кордоном, я повідомлю її, що все гаразд. Це наказ. – Сонні всміхнувся братові. – А тепер іди з Клеменцою, він покаже тобі, як користуватися його пістолетом. Може, навіть варто потренуватися трохи. А ми подбаємо про все інше. Геть про все. Домовились?

Майкл Корлеоне знову відчув, як приємна підбадьорлива холодність розлилася по всьому тілу. Він відповів братові:

– Можеш не говорити мені таких дурниць, як дзвонити чи не дзвонити дівчині з цього приводу. Невже ти думаєш, що я, як останній йолоп, подзвоню їй, аби сказати «до побачення»?

– Добре, але ти ще фраєр, і тому я тобі все вичитую по складах. Забудь про це, – квапливо виправдався Сонні.

Майкл запитав із посмішкою:

– Цебто хто «фраєр», чорти б тебе вхопили?! Я слухав старого так само уважно, як і ти. Як ти гадаєш, звідки ж взявся я, настільки спритний?

Вони обидва засміялися.

Хейген налив усім по чарці. Він мав трохи сумний вигляд. Державний муж наполягав на тому, щоб розпочати війну, а юрист покладався на закон.

– Гаразд, – сказав він. – Принаймні тепер ми знаємо, що робити.

Капітан Марк Маккласкі сидів у своїм кабінеті й, насупившись, обмацував три конверти, що їх аж розпирало від папірців, на яких були записані ставки гравців нелегального тоталізатора. Він супився, і йому дуже кортіло розшифрувати позначки на папірцях. Це мало для нього неабияку вагу. У конвертах лежали папірці, вилучені під час нальоту вчора ввечері на гральний дім одного з букмекерів «родини» Корлеоне. І тепер букмекерові доведеться викупити ці клаптики назад, аби гравці не змогли заявити, що всі вони виграли, і таким чином обібрати його.

Капітанів прибуток залежав від їх розшифрування. Не хотілося, щоб букмекер нагрів його, коли буде викуповувати їх. Якщо сума закладу дорівнює п’ятдесяти тисячам доларів, то він міг би продати ці папери за п’ять тисяч. A якщо в конвертах багато закладів на великі суми і якщо на папірцях записані умови закладів, ймовірно, і на сто тисяч або навіть на двісті тисяч, то тоді, відповідно, підвищиться ціна викупу. Маккласкі побавився трохи з конвертами, а потім вирішив: хай букмекер трохи попріє і сам перший назве викупну ціну. Це може підказати справжню вартість.

Маккласкі подивився на великий стандартний електричний годинник на стіні свого кабінету. Пора їхати за цим слизьким Турком і супроводити його до місця зустрічі з кимось від «родини» Корлеоне.

Маккласкі підійшов до шафи, вмурованої у стіну, і почав перебиратися в цивільне. Упоравшись, подзвонив дружині й сказав їй, що сьогодні не вечерятиме вдома, бо затримається на службі. Він ніколи не ділився з дружиною своїми планами. Вона була певна, що вони живуть на його зарплатню в поліції. Маккласкі усміхнувся потішено. Його мати була такої самої думки, але сам він дізнався про «ліві» прибутки досить рано. Ще батько наочно показав йому всю механіку.

Тато був сержантом поліції. Щотижня батько із сином проходили по дільниці, і Маккласкі-старший відрекомендовував свого шестирічного сина власникам крамниць, мовлячи: «Це мій синок».

Власники чемно потискували йому руку, вихваляли без міри малюка й відкривали касу, щоб узяти п’ять-десять доларів – гостинець хлопчикові. Під кінець дня всі кишені костюмчика маленького Марка Маккласкі були напхані грішми, а голова переповнювалася гордістю – він так подобався батьковим знайомим, що вони давали йому подарунки, як тільки бачили його. Звичайно ж, батько клав гроші у банк на ім’я сина, щоб забезпечити плату за освіту в коледжі, а маленькому Марку перепадала щонайбільше монета у п’ятдесят центів.

Марк приходив додому, і його дядьки-полісмени питали, ким він буде, коли виросте, а він по-дитячому шепелявив: «Полішменом», – і задоволені дядьки вибухали реготом. Звичайно ж, згодом, хоча його батько й волів, щоб син спершу пішов у коледж, Марк прямо після закінчення середньої школи подався готуватись до вступу в поліцію.

Він був гарний, відважний полісмен. Коли він з’являвся, молодих зухвалих шалапутів, що тероризували перехожих на перехрестях, здувало як вітром, а потім вони й взагалі зникли з його дільниці. Марк був дуже суворий, але й дуже справедливий полісмен. Він ніколи не брав із собою сина, щоб збирати гроші по крамницях. За порушення правил паркування машин або за невивезення сміття він брав гроші власноручно, бо вважав, що чесно заробив їх. Навіть зимовими вечорами він ніколи не «сачкував» по кінотеатрах або ресторанах, як деякі з