Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

відтінювала її бліді плечі. Її намисто мало вигляд низки сердечок, які тримали заклинання і спалахували рожевими блискітками. Вона пройшла через вечірку, говорячи привіт і знайомлячись, і кожен, кого вона торкалася, відчувавзникнення нудоти і поганого самопочуття. З нього ніби безболісно витягували якусь отруту. Вона пройшла мимо ді-джея і прошепотіла щось у його вухо, і через кілька секунд жахливадубтрешівська музика замінилася спокійним дубстепом. Люди щасливо засяяли. Стогони і викрики змінилися гучними розмовами. У ванній кімнаті зникла лінія блювотиння. Люди почали висіти на балконах з інших причин, ніж штовхати один одного і скидати вміст шлунків у кущі.

Всі погодились, що Патриція врятувала вечірку, але ніхто не міг сказати, як вона це зробила. Вона просто зайшла і атмосфера поліпшилася. Керрі підійшла до Патриції, щоб подякувати, тримаючи коктейлі в обох руках, і маючи пропозицію.

* * *

Патриція не потребувала багато чарівництва, щоб врятувати жахливу вечірку від затоплення, розчаровані шлунки були для неї відкритою книгою, після того як вона повчилася в деякій кімнаті приготування їжі в Еліслі Мейз, і учасники вечірки виконали більшу частину важкого підйому, як тільки вона трохи перенаправила їхню енергію. Але, як з поетом на Північному пляжі і з наркоманом в Тендерлоні, найголовнішим було не дозволяти нікому бачити, як вона використовує магію — їй довелось вчитись ніколи не ділитися цим своїм великим потужним секретом з ким-небудь. Правда їй не потрібно було нагадувати про це — вона ще пам'ятала свого друга у середній школі, якому вона показала свою магію — тоді він зблід і втік, і перестав розмовляти з нею, коли вона найбільше цього потребувала. Коли вона розповіла цю історію своїм колегам по навчанню, то завершила її так: — Я показала йому свою магію, і він знайшов мене потворою.

Крім цього моменту, вона не думала про того хлопця багато років. Його було зведено до єдиного попереджувального анекдоту в її голові. Але вона сама по собі подумала про нього зараз, можливо тому, що була оточена інженерами, або тому, що витягнення цього збіговиська з безодні катастрофи голими руками нагадало їй, наскільки дивні соціальні взаємодії існують тут, у реальному світі. Особливо після багатьох років, проведених у замкнутому об'ємі Еліслі Мейз. Так чи інакше, в пам'яті залишився образ голого хлопчика у шафі — з синяками і засохлою кров'ю у ніздрях. Таким він був останнього разу, коли вона його бачила. Вона подумала, що він все-таки вибрався звідти, а коли вона закінчила свою петлюсеред гостей вечірки, він опинився прямо перед нею. Майже магічним чином, хоч і не зовсім.

Патриція впізнала Лоуренса одразу. Піщаного кольору волосся було поділене посередині, а не збоку, як раніне. Він став набагато вищим і рельєфнішим. Очі були такими ж каро-сірими, а щелепа все ще була завеликою, він виглядав здивованим і трохи роздратованим. Але це могло бути тому, що він був одним з тих людей, яких вона ще не зцілила. Вона зробила це зараз. Він був одягнений у чорну куртку безладного крою з маленьким тигром, вишитим на плечі, і чорні штани з цупкого полотна.

— Вам вже краще? — запитала вона.

— Так, — сказав він, вирівнявшись. Він напівзабуто посміхнувся і покрутив шиєю, як сова. — Так. Дякую. Починаю відчувати себе краще. Ці закуски трохи дивні.

— Так.

Він не впізнав її. Зрозуміло, пройшло десять років, і відбулося багато змін. Патриція повинна була ще трохи походити серед гостей. Просто декому ще було некомфортно. Але вона не хотіла змушувати себе до цього.

— Лоуренс?

— Так. — Він знизав плечима. І тоді його очі розширилися. — Патриція?

— Так.

— О, круто. Радий знову тебе побачити. Як справи?

— Добре. А у тебе?

— Теж добре. — Виникла довга пауза. Лоуренс м'яв квадратну серветку. — Ну... Здається ви нещодавно порушили деякі закони фізики?

— Ха-ха. Ні, не зовсім. — Патриція повинна була змінити тему розмови про те, як вона змінила своє життя. — У всякому разі я зуміла вирватися. Приємно бачити тебе знову.

— Так. — Лоуренс озирнувся. — Я повинен познайомити вас з Серафиною — це моя дівчина. Вона була тут ще хвилинку тому. Нікуди не зникай. Я зараз її знайду.

Лоуренс повернувся і почав оглядати натовп, шукаючи свою подружку. Патриції хотілося зникнути, але одночасно вона почувалася так, ніби пообіцяла Лоуренсові почекати. І тепер була прив'язана до цього місця, ніби прикута до скелі. Пройшла хвилина, Лоуренс не повертався, і Патриція трохи замислилася.

Чому вона вважала за краще привітатися з Лоуренсом? Адже це піднімало багато далеких, болісних спогадів про статеве дозрівання і майже повну втрату себе, а вона не хотіла більше створювати собі незручностей у житті. Вона відчувала задоволення від того, що врятувала вечірку, але зараз відчувала втому, можливо навіть депресію. Патриція не була маніакально-депресивною особистістю, але велика частина навчання в Еліслі Мейз включала в себе збереження двох дуже різних, можливо несумісних, умов для розуму відразу, і в деяких випадках це було схоже на те, що називають біполярністю. Людині властиво шукати когось у важкий час, і не було нічого дивного, що вона зустрічалася з такими людьми, як Дянта. Але Патриція намагалася не думати про Дянту.

Настрій Патриції швидко зіпсувався. Обіцяно зустріч чи ні, а їй доведеться піти звідси.

— Хей! — перед Патрицією виник юнак. Він мав на собі