Читати книгу - "Повзе змія"

На новорічній вечірці в редакції, куди її запросили, тусувався редактор програми одного з телеканалів. Програма виходила вже другий рік, у неї був рейтинг, але штатний розклад не передбачав постійних журналістів. Тому широко запрошувалися позаштатні автори, кожному охочому давали спробувати, платили двадцять баксів за сюжет, а хто не виправдовував себе — жорстко відсівався. Нового знайомого, Влада, дівчина без особливих вагань пустила до себе в ліжко, і до його честі, він цим не запишався й не зловживав. Запросивши Олену до співпраці з телеканалом, інтимних стосунків не продовжував, навіть не натякав на факт недавньої близькості. Познайомившись із Владом ближче, Олена зрозуміла ще одну істину: не всі чоловіки діють за принципом: «Хочеш на екран — лягай на диван». Те, що сталося між ними, Влад сприймав як само собою зрозуміле. Він дозволив собі побути кілька годин у ліжку з молодою журналісточкою.

І якби вона не впоралася з роботою, ліжко б не допомогло, бо Влад — із породи трудоголіків. Для таких, як він, позитивний результат від зробленої роботи й реалізація в цій роботі себе важать за великим рахунком дуже багато. Тому тримати біля себе погану працівницю лише через те, що час від часу її можна трахати, Влад і йому подібні просто не будуть. Тож вона старалася, її старання оцінили належним чином, і якби дуже скоро не змінився формат каналу разом з політикою та фінансовим вливанням, Олена Суржа могла б зробити собі незлу кар'єру, навіть уже без допомоги того ж таки Влада.

Зате Олена за ці два роки навчилася тримати ніс за вітром, тому за компанію з колишніми колегами вирішила піти на «S-канал». Там саме змінилося керівництво і відповідно збільшилося фінансування, запускалося відразу кілька нових програм, до того ж Влад, із яким Олена встигла справді подружити, подзвонив своєму приятелю-редактору, тому її прийняли без співбесіди. А далі стався перший Важливий Дзвінок: її запросили для кастингу на ведучу програми «Музична дюжина». Переважила зовнішність. Олена ніколи не задумувалася над тим, чи зможе вести телепрограму. Але оголошувати музичні кліпи, читати з телесуфлера новини і при цьому постійно посміхатися виявилося досить просто. До того ж ставка робилася не на акторську майстерність нової ведучої, а на привабливу зовнішність. Тут уже Олена вигравала за очками. Яскравою красунею вона, звичайно, ніколи не була, але модельний одяг та професійний макіяж зробили свою справу — її помітили й запам’ятали. Так у її житті виник Роман Малиновський. «Дитинко, з фразами типу: „Тепер Ірина Білик, тринадцята в нашій дюжині, але зовсім не зайва“ — хоре, в’яжемо. Для початку новини почитаєш». Але в живий ефір її випустили лише раз. Малиновський після того висловився категорично: «Халтура, блін, але все путьом. Бо новини — не твоє, дитинко». На той час він уже кілька разів переспав із «дитинкою». Погляди на позаслужбовий секс і взагалі на поєднання ліжка й роботи в Романа були приблизно такі самі, як у Влада, але і про нього Олена зрозуміла дві речі. Перша — Малиновський таки небайдужий до неї. Просто він не визнавав поняття: «Жінка любить вухами», натомість постійно цитував фразу полковника Чеснея: «Донна Роза, я старий солдат і нє знаю слов любві!» Вона дуже добре характеризувала їхні стосунки. Інша річ — Роман Малиновський затято уявляв себе в ролі Пігмаліона і періодично давав їй зрозуміти: телезірку він зробить із неї власноруч.

До честі коханця, поки що так і виходило. Майже цілий сезон Олена Суржа довідувалася про кулінарні пристрасті зірок кіно, театру, естради, а коли за це додатково платилося, то й зірок політики та бізнесу. За окрему плату «чорними» грішми вона могла представити лідера чи активіста певної політичної партії або директора фірми чи банку дуже простим, доступним, людяним, навіть домашнім. Серед аналогічних програм «Кухонний базар» мав досить високий рейтинг.

Власне, саме з цієї причини Малиновський запропонував, а коли говорити точніше — вирішив змінити амплуа ведучої.

Купка лушпайок уже досить виросла. Уявивши розгніваного Романа, Олена посміхнулася сама до себе, змела гірку сміття в долоню, викинула у смітник, критично обдивилася підлогу біля мийки та місце біля відра, помітила дві схожі на човники лушпинки, підібрала їх пучками, вкинула до смітника й накрила відро кришкою. Отак. Коханець надто гидливий, він терпіти не може виносити сміття, бо треба ж торкатися пакетиків. А на роботі в нього взагалі персональний нужник. Він продюсер, йому можна. Але саме естетика малоприємного, гидотного, навіть потворного лягла в основу його нового проекту. Хоча Малиновський і визнавав, що нового нічого не придумав, усе ж таки відчував… Він завжди відчував успіх, рідко коли прораховувався, бо від розрахунків напряму залежав його заробіток. Олена вже вкотре пригадувала їхню нещодавню розмову, котра поступово перейшла у Романів монолог:

— Я тобі, дитино, сто двадцять шість разів казав, і сто двадцять сьомий повторю, не полінуюся — жінки в журналістиці займаються не своєю справою. Професія не для них, усе, хоре, в'яжемо. Але раз у нас так уже повелося, то нехай баба-журналістка займається не своєю справою в квадраті, а то навіть у кубі. Ти січеш фішку?

— Поки що ні. А в принципі — так, — швидко виправилася тоді Олена.

— Дивись, у нас дівки в гарячі точки не лізуть, в гівні різному не порпаються, де кров і бруд, там їх немає, блін. Де вони всі, спитай мене? І я тібє атвєчу: вони всі хочуть розповідати споживачам інформації про моди, кіно, косметику, або підорів та лесбійок із шоу-бізу. Ну, ще новини читати й салат із креветок готувати. Не конче з креветок, не дивися на мене так. Апельсини, ківі-шміві, яблука — оце бабські салати, а ще збиті вершки. Смажити кусень м’яса, причому соковитого, з кров’ю — тут уже фє, тут не для нас. І головне, дитино, аби на цьому всьому красівому фоні себе, таку саму красіву, було видно з усіх боків. Хіба не так?

— Так, — погодилася тоді Олена, бо й говорив Роман для того, аби з ним погоджувалися.

— Тепер дивись. Всюди є кримінальні програми. У нас теж є, але ми міняємо формат. Уяви на секундочку: про бандитів, убивць, патрачів, маніяків та подібну нечисть розповідатиме не підполковник Стогній, не мужній чоловічий голос за кадром, не дядько