Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Репетитор 📚 - Українською

Читати книгу - "Репетитор"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Репетитор" автора Ганна Хома. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 67
Перейти на сторінку:
їх відчинити, бо можна ще більше засмутити улюбленого шефа…

Пізніше, ночами, у службовій кімнаті-кухні, де стоїть плитка і тапчан, як завше при ввімкненому світлі і прочинених дверях, не в спромозі спати через постійні шарудіння, сичання і плескіт, він прокручує події цього тижня і усвідомлює, що щось змінилося. Ні, Земля й далі кругла, але він — з милости шефа — уже не є він. Бо відтепер подолав у собі черговий бар ’єр, і ТІ, що у клітках, більше не будуть ТИМИ, що у клітках. Відтепер кожен з них отримає своє прізвисько і нібито нічого проти не матиме.

Про шефа, який, зачувши про хворобу свого улюбленця, кинеться до аптечки, тицьне Андрієві до рук шприца і ампулу вітаміну В12, упхне до клітки і накаже зробити удавові заштрик, бо десь вичитав, що це допомагає, і все це станеться настільки блискавично, що він і рота не встигне роззявити… Про шефа, який зачинить за ним дверцята, оббіжить клітку і впаде навколішки перед млявим, з запаленими очима удавом і благатиме не помирати… про м’якосердного і несамовитого шефа він тієї ночі навіть не згадуватиме.

Викликаний, врешті-решт, ветеринар спокійно увійде до клітки (де мертвий Андрій Шелепінський простоїть стовпом сорок хвилин і по-справжньому не вмре лиш тому, що удав за спиною не рухатиметься), спокійно огляне абому і пропише гліцерофосфат кальцію, полівітаміни і опромінення ультрафіолетом.

І абома піде на поправку. А згодом настільки звикне до рук свого годувальника, що черкатиме рашпатою мордою йому по пальцях. Бавунькатиметься.

— Я тебе влаштував, чоловіче, я мушу знати, чому ти пішов звідти? Як психолог і як твій друг.

— Але насамперед — як психолог.

— Аякже! Я — аналізатор. Аналізую, співставляю і роблю висновки, — робив, бо ти чомусь раптом відмовляєшся надавати мені необхідну інформацію…

— Про мене ти теж робив певні висновки?

— Слухай, чоловіче, ми відволікаємося від теми…

— Теж?!

— Два дні і одну ніч на тижні, плюс вівторки і четверги під час канікул ти стабільно проводив у обстановці, м ’яко кажучи, далекій від побуту пересічного українця. А навколишня дійсність, як відомо, формує наш світогляд, хочемо ми того чи ні.

— І які ж висновки?

— Давай бартер: я тобі свої висновки, ти мені — причини своєї відставки.

— Мало грошей.

— Ха! Три роки тобі це не заважало. Мовчиш. Знаєш що? Добре, що в тебе немає телевізора, я зараз працюю над дипломною «Зв’язок екранного насильства з агресивною поведінкою підростаючого покоління», а це тобі не шубу в труси заправляти. Після одного розрекламованого на Ті-ві боксерського чемпіонату в Америці зросла кількість вбивств, причому, коли програвав білий боксер, вбивали білих, коли чорношкірий — чорношкірих. Наше життя інколи залежить від того, чи подібні ми до жертв з трилерів. Як тобі це подобається, підростаюче покоління? Мовчиш?.. Висновки, кажеш? Тобі скоро вісімнадцять, якщо не помиляюсь. Якщо порівняти тебе з Андрієм трирічної давності, то ти перестав бути схожим на жертву. Можна сказати, набрався хоробрости. Від тебе теперішнього можна чекати чого завгодно.

…Двометрова загорожа раптом здається маленькою і ненадійною. Він востаннє озирається на неї, як боксер, що покидає ринг за мить до фінального гонгу, не вигравши і не програвши чемпіонату. Назло агресивному підростаючому поколінню і всезнаючим психологам.

Так нікому і не виявив він причин свого звільнення. А ЯК зізнатися, що через три роки і вісім місяців, однієї нічим не примітної суботи, несподівано і сильно йому стало шкода ТИХ, що у клітках?

Смішно кому сказати. Та й не повірять.

* * *

Чесно кажучи, Андрій боявся зустрітися з Остапом віч-на-віч після всього, що натворив напередодні. Але мусив.

Популярний музон завзято дубасив кулаками у стіни, двері, вікна, по голові, істотно впливаючи на всі життєво важливі процеси організму від мислення до травлення включно і викликаючи у ньому важко втамовуване бажання оглухнути.

І це вони називають звукоізоляцією!

Не те, щоб Андрій не любив попсу.

Він не любив таку попсу, яку не можна було взяти і вимкнути.

— У Остапа ніколи-ніколи не було стільки народу, — широко розвела руками, в яких на жаль, вміщалося лише по одному маркеру, Віра. З її вигляду можна було припустити, що народу набралося з мільйон, не менше.

Скрушно зітхнувши, Андрій посунув нагору, слізно благаючи себе не втручатися. Напхати у вуха вати. Заклеїти дверні щілини. Перемучитися. Але хворів давно і безнадійно, тому ніякі тверезі аргументи не допомогли.

Постукав. Виключно для хоробрости, бо почути його ніхто й не зміг би. З завмираючим серцем прочинив двері.

Першими запали в очі голі стіни і стеля. О, з буди повиганяли всіх песиків! Рулєс![6]

На канапі й навколо комп’ютера тусувалися кілька підлітків, а Остап у червоних штанях з кишенями на колінах і в сорочці навипуск як справдешній ді-джей зважував у руках два компакти. Акуратна сіра прилизаність учорашнього Фаната зникла.

З-поміж підлітків завважив одну дівчинку. Гарна. Тонкокрила.

Усе це Андрій охопив одним поглядом і, звертаючись до господаря кімнати, голосно проказав:

— Я з нижнього поверху! Просили переказати, що, коли не поглухнемо, то обов’язково завітаємо до вас на дискотівку!

Остап блимнув на нього чорним оком і… повернувся до своїх компактів.

Андрій чекав.

Поступово на чужорідний звук пооберталися решта тінейджерів.

Андрій і далі тупо чекав.

Дівчинка ліниво потягнулась і, проігнорувавши прибульця, вкинула до рота «Орбіт».

Андрій хутко зметикував, що чекати далі безглуздо. Зарахують до ідіотів і будуть недалекі від істини.

— Привіт! — гаркнув він, усвідомивши, як

1 ... 42 43 44 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репетитор», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Репетитор» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Репетитор"