Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Вони пішли в студію. Даніель сів до пульта, Ліне зайняла місце за мікрофоном, розклала перед собою аркуші рукопису.

— Я щось непевна, як назвати вечір її зникнення, — сказала вона.

Даніель підвів на неї очі.

— Тобто?

— Сказати «вечір, коли вона зникла», «вечір, коли її викрали», «вечір, коли на неї напали» чи «вечір, коли її востаннє бачили»?

Даніель на мить замислився.

— Ліпше «вечір, коли вона зникла». Вичерпно й ближче до істини, як на мене.

Говорити в мікрофон, звертаючись до невидимих слухачів, виявилося набагато легше, ніж Ліне собі уявляла. Вона мала перед собою рукопис, написаний за всіма правилами сценарію і дидактики, і все ж говорила вільно, відчувала, що голос звучить рівно й невимушено.

Увесь час, доки вона промовляла в мікрофон, з голови їй не йшла фотографія Надії з маленьким братиком.

Ліне відірвалася від рукопису й тепер дивилася на мікрофон.

— У цьому подкасті найважливішим буде одне запитання, — почала вона. — Я ще нікого, з ким досі спілкувалася, про це не запитувала, бо не акцентувала на цьому уваги. Поліція ставила це запитання, зокрема, Лів Гове, яка останньою бачила Надію 18 вересня 1987 року. Запитання звучить так: «Чи мала Надія щось з собою? Чи тримала щось у руках, коли вийшла з дому, де відбувалася вечірка?» Або, щоб висловитися конкретніше: «Чи мала вона в руках торбинку, коли поспішно покидала вечірку на Ґліммерваєн?»

Слідчі питали про торбинку, бо це звичайна рутина в їхній роботі, як і опитування, у що саме була вбрана Надія на святі. Щодо торбинки, відповіді різнилися між собою. Чому запитання про торбинку аж таке важливе, ви дізнаєтеся в наступному епізоді серії подкастів під назвою «Загадка Надії Кроґ». А також довідаєтеся про викрадачів, які шантажували її батьків, і що вони вклали в конверт.

40

Ліне з розгону гепнула на канапу. Вона втомилася. День був довгий. Добре, що Тумас удома. Коли вона прийшла додому, він саме вклав Амалію спати, а вечеря вже чекала на столі. Сендвіч з куркою, беконом і сиром брі.

— А ти знав, що ми далекі родичі отого телевізійного кухаря? — запитала Ліне, відрізаючи шматок сендвіча.

— Якого кухаря? — усміхнувся Тумас, беручи зі столу пульт від телевізора. — Джеймі Олівера?

— Та ні, нашого, норвезького, — Гельстрьома.

Тумас не продемонстрував великого захоплення від цієї новини.

— Ну, не зовсім прямі родичі, — виправилася Ліне. — Але одна з сестер нашої прабабусі була заміжня за братом його прадіда.

Тумас, здавалося, вираховував родинний ланцюжок, та, зрештою, стенув плечима, і знову втупився в телевізор.

Ліне з’їла половину сендвіча, решту загорнула харчовою плівкою і поклала в холодильник.

На дверях холодильника висіла стрічка фотографій з фотоавтомата. Три версії Тумаса й Амалії. На першій дівчинка задоволено всміхалася і дивилася майже в камеру, а на останній вже дуже помітною стала її нетерплячість.

— Ви фотографувалися? — гукнула Ліне з кухні.

— Так! — зі сміхом відгукнувся Тумас. — Почепив найвдаліші.

Ліне відчинила дверцята холодильника й поставила тарілку на поличку.

— Де ви знайшли такий автомат? — запитала вона.

— У торговому центрі. То, насправді, не зовсім автомат, а іграшковий потяг, який клацає фотки, доки їдеш.

Ліне повернулася до вітальні, знову сіла на канапу.

— Дякую, що ти так піклуєшся про малу, — вдячно глянула вона на брата.

Тумас кивнув, не відриваючись від екрана телевізора. Він був дуже схожий на свого батька — шарівся від похвал.

Ліне вийняла ноутбука, щоб внести ще кілька поправок до статті, дрібниці, на які звернув увагу редактор. Це не займе багато часу. Та замість відкрити потрібний файл, вона відкрила програму родоводу й заходилася шукати Стіллера. Пошук дав три результати, починаючи від пра-пра-прадіда, сестра якого 1862 року вийшла заміж за такого собі Андерса Стіллера з Мюсена. Вони мали двоє синів, Уле й Ларса. Джерелом даних була оцифрована церковна книга. Ліне вирішила, що детальніше дослідить цю гілку роду, коли матиме більше часу.

— Глянь, це не та справа, над якою ти працюєш? — запитав Тумас зі свого фотелю.

Ліне підвела очі на екран. Вловила, що було згадано ім’я Надії Кроґ, захопила краєм ока її фото.

— Що це? — ледь не скрикнула вона, хоча все вже зрозуміла.

— Реклама завтрашньої передачі «Місце злочину — Норвегія». Говоритимуть про «справу Кроґ».

Ліне випросталася, поклала ноутбук перед собою на стіл.

— Вони не мають права! — запротестувала вона.

Тумас мовчки дивився на сестру. Ліне схопила телефон, зателефонувала до Фроста.

Той, як завжди, відповів коротко й неприязно.

— Хіба «викрадення Кроґ» не наша ексклюзивна тема? — різко запитала Ліне.

— Ну, так.

— TV2 саме ось зараз дає тизер. Вони обговорюватимуть тему в програмі «Місце злочину — Норвегія» завтра ввечері.

Головний редактор вилаявся на іншому кінці.

— Адріан Стіллер! — вигукнув він і знову вилаявся. — Він веде подвійну гру! Ми так не домовлялися!

— А як ви домовлялися? — поцікавилася Ліне.

Фрост мовчав, а потім знову стиха залаявся.

— Нам мали дістатися листи, ексклюзивне оприлюднення. Але про виняткове право на все висвітлення справи ми не говорили. Я вважав, що й так усе ясно.

Тепер уже вилаялася Ліне.

— І як тепер вчинити? Випередити їх? Надрукувати статтю вже завтра. Можу надіслати текст за годину.

— Ні, — рішуче заперечив Фрост. — У нас завтра інша сенсація за планом. Нічого не будемо міняти, але повідомимо, що «справа Кроґ» відновлюється і що детальніше розкажемо про неї у нашому подкасті з ексклюзивними матеріалами в п’ятницю. А тизер TV2 використаємо на свою користь, ніби то наша реклама. Щось підготуєш мені за сорок п’ять хвилин?

— Ясно! — запевнила Ліне. — А з ним поговориш?

— З ким?

— Зі Стіллером! Щоб уникнути подальших несподіванок. Чи може, хочеш, щоб я поговорила?

— Я сам поговорю. Вам обом не варто псувати стосунків.

На тому розмова закінчилася.

Запхикала Амалія. Тумас підвівся з фотеля.

— Я гляну до неї.

Ліне вдячно кивнула й поринула в свій ноутбук.

41

Адріан Стіллер зібрав місцевих поліцейських у малій нарадчій кімнаті — Вільяма Вістінґа, Нільса Гаммера й Крістіне Тііс. За зачиненими дверима. Над дверима горіла червона лампочка.

Гаммер опустив жалюзі на вікнах.

— Яку погоду заповідають на завтра? — запитав він.

Вістінґ сів на своє місце.

— Мабуть, далі дощитиме, — відповів він. — Чого питаєш?

— Та ж тобі завтра в гори.

— Погода гарна, — повідомила Крістіне Тііс. — Невелика хмарність, сухо всі вихідні. Час до часу розпогоджуватиметься і світитиме сонце.

Адріан Стіллер сів за стіл і чекав, доки розсядеться решта. Нільс Гаммер зайняв своє місце останнім.

— Сьогодні все починається, — почав Стіллер. — Сьогодні ввечері головною темою передачі «Місце злочину —