Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко 📚 - Українською

Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

920
0
13.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поетичні твори, літературно-критичні статті" автора Андрій Самойлович Малишко. Жанр книги: 💛 Поезія / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 157
Перейти на сторінку:
Волині, Молоде продовження твоє.

Свище вітер над світами дзвінко І* заносить попіл дальніх бід Там, де ти ходила, Українко,

З єгиптянських чорних пірамід.

Де в огні тріщать похилі стіни,

Де в сплетінні кривди і обмов . ' Із сухих румовищ 9 Палестини і ■ Цезарі англійські точать кров.

. Інший вік гуде, то й інша сила, Правда вбралась у червоний цвіт,

І свобода плещеться стокрила,

,І народ — не темний неофіт! 2

Ти б жила, й життя нова сторінка Вдарила б у серце, наче дзвін,

: Українко Леся! Українко!

Голос — гнів, і в слові — зброя він.

Може, вчителює; може, водить Трактори у теплій борозні,

Може, пише вірші і знаходить Іскри слова, віщі та грізні.

Щоб, як ти, нести добра потоки, Братством славить помисли незлі, Отака ж, як ти, блакитноока І така ж правдива на землі.

ОЛЬЗІ кобилянськіи

Із яких доріг до тебе ходили,

Зоре вечоровая, світку мій!

Сумують ио ній чорногорські брили,

Рудий подорожник та деревій.

На старій Русі горлопанять півні,

В .полонині зозулі віщують вість.

То Іван Франко іде з Кр и во рівні!,

Із Десни — Коцюбинський, хороший гість.

Віддає поклін усяк перехожий, їм шумлять дубів листки вирізні,

На буйного сокола перший схожий,

На лебедя схожий другий, в сивизні.

Та соколу Йвану крила підтято, Земля-чарівниця не вабить до зваб,

Ранок — не ранок, свято — не свято.

Руки покручено, зором ослаб.

І, стогнучи .ніччю, рядочки сіє,

В .мислі сердечній розрада є.

Сокіл дарує свого «Мойсія»,

І «Фата моргана» — лебідь дає.

Яка в Коцюбинського посмішка мила,

Які в Івана очі ясні!

Спить полонина місячно-біла,

Дуб підгірнянський шепче ві сні.

Та поминула година славна,

Наче жар-птиця сяйнула в імлу.

А та, однісінька, мов Ярославна В Путивлі, в журбі, на старім валу.

В родину красну, в свищу й негоду Як виглядала вдень і вночі:

— А чи не чути грому-походу?

В Руській землі не дзвенять мечі?

Може, заблиснуть червоні шоломи?

Може, човни переніс Дністер?

Може, звитяжець, не знаючи йтоми,

Посестрі вбогій руку простер?

Добре є те, що збулось, нівроку,

Мчали на танках, пливли на веслі,

Літом ясним сорокового року,

В місяці червні, в добрім числі.

Шукали бійці запашного слова,

Рутою б пахло з запилених піль:

— Чи тут Кобилянська? Жива-здорова? —

З сумок похідних виймали хліб-сіль.

Із горем зріднена гнівна іздавна,

Умита сльозами десь уночі,

Зійшла до танкістів, мов Ярославна,

Почуть, як зорю заграють сурмачі!

ПАВЛОВІ ТИЧИНІ

Було загляне мати, як мрія — поле, жито. Хустинка. Яблук трійко. На очах сум — не сміх.

— Чекають люди волі. Узимку сипаї вбито*

Упав з коня на вітер та й на білий сніг.

Упав з коня на вітер. Чекайте коли-небудь,

Як серце материнське складе собі мотив.

В кімнаті тиша, тиша. На етажерці лебідь.

Фрапко поглянув журно. Шевченко похилив...

— Ну, не журися, мамо, ну, сядь, ну, випий чаю, Без Цукру, правда. Скрута. А що робить? — Зима. Франко з портрета зорить, мовляв; «Я знаю,знаю». Тарас кудлату шапку з пошаною здійма.

Сиігами ніч сивіє. Пливе хмарина вранці.

Горить душа поета. Питайте, хто вони?

А то ж ідуть шахтьори, а вслід ідуть повстанці, Веснянку-поліснянку виводять чабани.

Давно було, минуло, промчали літа-коні кленовими мостами в багряну далечінь.

А він землею ходить, сивіють злегка скроні, Вітання, усміх милий, брови ласкава тінь.

Прийшли до нього в гості, зустрілися, як вдома, Погожий день-красунець за яворами зник. Соромляться дівчата: — Пробачте, не знайома... '— Оце ви е Олеся? Оце ж ви є Кулик? 1

І вже вони як рідні, і він не зводить ока З її скромливо-ніжних у СІ-ШІЙ ясноті. ,

З Кермеищини зітхає розорена толока,

З Хоролу дме вітрами. Не ті літа, не ті!

Я теж заходжу в гості, в ділах, мовляв, не всує, А справді, заскучаю, у нього ж все нове,— Спокійніш ллється слово, бо знаєш — він почує, Тепліше б’ється серце, бо знаєш — він живе.

ВОЛОДИМИРУ СОСЮРІ

О, не даремно, ні, в степах гули гармати І хмар тремтіла вись, як голубий намет,

О, не даремно, ні, для слави і розплати, Огонь пісень поніс задумливий поет.

Я бачив крок його в шумливій Третій Роті!, Де армій наших гук здіймав важку луну,

І слова гордий клич, у гніві, не в скорботі,

У сорок другім році на Дону.

Хоч вересень в полях вкривав юнацьке тіло, Хоч спалена земля не цвіт несла, а згар,

Та слово те живе в землянках гомоніло,

З бійцями йшло в бою, вкривалося в пожар.

Та відсвіжало нас, як холодок криниці, Тривожне, і ясне, і гнівне в глибині,

В осінні ночі злі, мов спалах блискавиці, Надією життя ти дихало в мені!

О слово золоте, гартоване в горнилі Поетових думок, страждань і сподівань!

Неси свої струмки, свої жадання мйлї,

Як треба — стань мечем. Як треба — цвітом стань.

Незрадне і міцне, народжене для бурі,

Бурхливе і дзвінке, як горяний потік,

Лети в мої міста, привіт неси Сосюрі,

То він тебе кував, щоб ти жило вовік.

Щоб ти жило тоді, коли гули гармати,

Щоб ти жило в труді, як иєба синь-намет.

О, пе даремно, ні, для слави і розплати,

Огонь пісень поніс задумливий поет.

ІЗ ЗБІРКИ «ЗА СИНІМ МОРЕМ».

1950 р.

ЗА СИНІМ МОРЕМ

За синім морем — сині гори І плескіт холоду з ріки,

За синім морем — ходить горе,

Не для багатих,— навпаки.

За синім морем — поле тихе,

На ньому чорні бідаки,

За синім морем — хліба криха,

Не для багатих,— навпаки.

За синім морем журавлиний Біженський клич іздалеки,

За синім морем — плач вдовиний, Не для багатих,— навпаки.

За синім морем з полуночі,

Неначе в казці,— моряки,

Голодні вимучені очі,

То не в багатих,— навпаки.

І все, одно одному проти,

Нужда і плач в країні тій,

Де бідний ходить без роботи, Багатий кличе на розбій.

Так, так, спіткаться будем з горем, За тим широким синім морем,

Не говорити ж нам з любов’ю Про те, що хвиля пахне кров’ю.

Ми будем братися до діла,

Хай слово чесно грім кує,

Щоб кривда чорна заніміла:,

А правда йшла така, як е.

І мисль ясна, мов плуг у полі, Важку б орала цілину,—

За

1 ... 42 43 44 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"