Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- А що ви зробите з туалетом? - усміхнувся Гаррі. Все раптом здалося йому чи не вп'ятеро кумедніше, ніж досі. Він, врешті, усвідомив: його виправдали, він повертається до Гоґвортсу.

- А, це простеньке антизакляття, - пояснив містер Візлі, піднімаючись сходами, - але тут йдеться не так про ремонт, Гаррі, як про ставлення до цього вандалізму. Деякі чарівники вважають цькування маґлів розвагою, але це вияв чогось набагато глибшого й огиднішого, і я, скажімо...

Містер Візлі спинився на півслові. Вони якраз вийшли в коридор на дев'ятому рівні, а там, за кілька метрів від них, Корнеліус Фадж неголосно розмовляв з високим чоловіком, що мав прилизане біляве волосся й гостре бліде лице.

Почувши їхні кроки, той чоловік озирнувся. Він теж замовк посеред розмови, а його холодні сірі очі звузились і втупилися у Гаррі.

- Так, так, так... Патронус Поттер, - глузливо привітався Луціус Мелфой.

Гаррі перехопило подих, ніби він налетів на стіну. Востаннє він бачив ці холодні сірі очі у щілинах смертежерського каптура, а глузливий голос цього чоловіка чув на темному цвинтарі, коли Лорд Волдеморт піддавав Гаррі тортурам. Він не міг повірити, що Луціус Мелфой наважився глянути йому в лице, не міг повірити, що він прийшов сюди, в Міністерство магії, а Корнеліус Фадж розмовляє з ним, хоч Гаррі лише кілька тижнів тому попередив Фаджа, що Мелфой - смертежер.

- Міністр якраз розповідав мені, як тобі пощастило викрутитися, Поттере, - ліниво процідив містер Мелфой. - Дивовижно, як ти вислизаєш з дуже скрутних ситуацій... просто по-зміїному.

Містер Візлі застережливо стиснув Гаррі плече.

- Так, - погодився Гаррі, - я вмію вислизати.

Луціус Мелфой перевів погляд на містера Візлі.

- І Артур Візлі тут! А тебе що сюди привело, Артуре?

- Я тут працюю, - відрубав містер Візлі.

- Хіба саме тут? - здивовано підняв брови містер Мелфой, зиркнувши на двері за плечима містера Візлі. - Мені здавалося, що ти був на другому поверсі... хіба твоя робота не пов'язана з викраданням маґлівських речей, щоб потім їх зачакловувати?

- Ні, - огризнувся містер Візлі, до болю стискаючи Гарріне плече.

- До речі, а ви тут чого? - спитав Гаррі Луціуса Мелфоя.

- Я не думаю, Поттере, що тебе стосуються наші з міністром особисті справи, - відповів Мелфой, поправляючи мантію. Гаррі почув брязкіт, мабуть, її кишені були напхані золотом. - Те, що ти - Дамблдорів улюбленець, ще не означає, що всі ми теж повинні поблажливо до тебе ставитися... Може, підемо до вашого кабінету, пане міністре?

- Авжеж, - погодився Фадж, повертаючись спиною до Гаррі й містера Візлі. - Сюди, Луціусе.

І стиха розмовляючи, вони пішли. Містер Візлі не відпускав Гарріного плеча, аж доки ті двоє зайшли у ліфт.

- Чому він не чекав Фаджа біля його кабінету, якщо вони мають якісь спільні справи? - вибухнув гнівом Гаррі. - Що йому було треба тут, унизу?

- Намагався пролізти в судову залу, якщо хочеш знати мою думку, - відповів збуджений містер Візлі, озираючись через плече, чи ніхто їх не підслуховує. - Хотів винюхати, виженуть тебе чи ні. Відвезу тебе, а тоді сповіщу Дамблдора. Він мусить знати, що Мелфой знову веде переговори з Фаджем.

- І взагалі, які в них можуть бути особисті справи?

- Підозрюю, йдеться про гроші, - сердито припустив містер Візлі. - Мелфой роками щедро фінансує різні Фаджеві проекти... знайомить з потрібними людьми... а потім просить робити йому послуги... скажімо, зволікати з прийняттям невигідних йому законів... о, він має такі зв'язки, той Луціус Мелфой!

Приїхав ліфт. Він був порожній, якщо не зважати на зграйку літачків-записничків, що тріпотіли крильцями над головою містера Візлі. Він натиснув на кнопку «Велика зала» і, чекаючи, поки з брязкотом зачиняться двері, роздратовано відмахнувся від літачків.

- Містере Візлі, - поволі почав Гаррі, - якщо Фадж зустрічається зі смертежерами, такими, як Мелфой, та ще й розмовляє з ними наодинці, то чи не може бути, що вони наклали на нього закляття «Імперіус»?

- Не думай, Гаррі, що ми не припускали такої можливості, - спокійно відповів містер Візлі. - Але Дамблдор вважає, що Фадж поки що чинить усе з власної волі... хоч це, як каже Дамблдор, не дуже й тішить. Та зараз, Гаррі, краще про це не говорімо.

Двері відчинилися, і вони вийшли у майже спорожнілу Велику залу. Працівник служби безпеки Ерік знову ховався за «Щоденним віщуном». Вони вже минали золотий фонтан, коли Гаррі щось пригадав.

- Зачекайте... - попросив він містера Візлі, а тоді витяг гаманець і підійшов до фонтана.

Задерши голову, він глянув у привабливе обличчя чарівника, що там височів, та зблизька воно здалося Гаррі якимось кволим і недоумкуватим. Чаклунка ж мала вульгарнувату посмішку учасниці конкурсу краси, а ґобліни й кентаври, наскільки він їх знав, ніколи не дивилися на людей такими солодко-сентиментальними поглядами, як тут. Лише ельф-домовик, з властивою їм рабською улесливістю, був переконливий. Усміхнувшись на думку про те, що сказала б Герміона, побачивши статую ельфа, Гаррі перевернув гаманець і висипав у басейн не просто десять ґалеонів, а всі гроші, що там були.

*

- Я так і знав! - заволав Рон, б'ючи кулаком повітря. - Тобі завжди вдається уникати кари!

- Тебе мусили виправдати, - додала Герміона. Вона мало не зомліла від хвилювання, коли Гаррі зайшов на кухню, а тепер затуляла очі тремтячою рукою, - проти тебе не було жодних доказів, жоднісіньких.

- То чому ж ви так радієте, якщо наперед знали, що я виплутаюся? - всміхнувся Гаррі.

Місіс Візлі витирала фартухом сльози, а Фред, Джордж і Джіні витанцьовували якийсь бойовий танець, наспівуючи: - Він ви-плу-плутався...

- Годі вже вам! Вгамуйтеся! - кричав їм містер Візлі, хоч і сам не міг стримати усмішки. - Знаєш, Сіріусе, там у міністерстві був Луціус Мелфой...

- Що? - різко перепитав Сіріус.

- Він ви-плу-плутався...

- Та тихо ви! Ми бачили, як він розмовляв з Фаджем на дев'ятому рівні, а потім вони разом пішли до Фаджевого кабінету. Треба повідомити Дамблдорові.

- Обов'язково, - погодився Сіріус. - Ми йому перекажемо, не хвилюйся.

- Я, мабуть, піду, мене ще чекає блювотний туалету Бетнал Ґріні. Молі, я буду пізно, бо підміняю Тонкс, але на вечерю, можливо, зазирне Кінґслі...

- Він ви-плу-плутався...

- Годі вже... Фред... Джордж... Джіні! -