Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Я знайшла ще один підробіток, і більше не зможу сидіти з близнюками.

- Завела ще одного коханця? - Знову недоречний гумор тупого брата. - Жвава ти. Встигаєш на два фронти.

У батька на обличчі заграли жовна. Дивиться на мене з-під брів, виглядає дуже зло, я ховаю очі, не можу витримати його погляд.

- Я працюю помічницею викладача, і йому потрібні додаткові послуги.

- Та ми зрозуміли, - батько обірвав мою промову.

- Ні, не такі послуги, я...

- Докотилася. Як ми до такого дійшли? - Батько розмірковує вголос.

- Я текст набиратиму на комп'ютері! - вигукнула трохи підвівшись.

- Бреши краще, мала, - репліка від Томана, - якому магу потрібні такі проблеми? Ще й платитиме за це. Якщо тебе він і надув, то ми все розуміємо. Заманить тебе до себе, а там уже і до додаткових послуг…

- Досить, Томане, - обірвав батько. - Лауріна, приведи його до нас додому. Ми поговоримо по-чоловічому, а далі я вирішу, чи варто тобі взагалі мати з ним якісь справи.

- Але, тату… Як я його приведу?

- Все. Я сказав своє слово.

- Він же мій викладач! Навіщо йому взагалі з вами знайомитися?

- Не сперечайся з батьком, люба, - мама каже ласкаво, але своїм тоном одночасно наказує.

- Містер Нотрил – порядна людина, чесне слово! Він усім допомагає, за мене заступається. Не треба з ним говорити «по-чоловічому».

- Я сказав. Приведи. Його. В наш. Будинок.

Проковтнула, знову сіла на своє місце. Розмова, що відбулася, неабияк зіпсувала настрій. А все так добре починалося… Молодших забрали до себе бабуся з дідусем, це обіцяло мені спокійний вечір.

На пари йшла із задоволенням, аби не залишитися вдома, де мене вважають повією.

Що ж…

З сім'єю мені пощастило, переконувалась не раз.

В академії всі дивно дивляться на мене, студенти з інших груп проводжають очима, шепочуться за спиною, деякі вітаються, хоч ми навіть не знайомі. Але найдивовижніше трапилося перед першою парою, коли я зайняла своє місце біля Рокса. До мене підійшов Ріен, який, до речі, вперше за тиждень з'явився на заняттях.

- Лаурі, я ось що хотів сказати... - почав одногрупник. В цей же момент Рокс притис мене до себе, містер Нотрил, що сидів за столом, підняв голову, а решта затихла. – Я хотів вибачитися за той випадок. Мені дуже шкода.

- Все гаразд, Ріене, - я трохи посміхнулася. - З ким не буває.

Бачу, що його змусили це сказати. Вибачився нещиро, але я вдала, що повірила. Намагалася закінчити розмову на дружній ноті, але мій позитивний настрій, схоже, йому здався дивним. Він теж смикнув губами у відповідь і повернувся на своє місце.

- Ось бачиш, рижик, все налагоджується, - Рокс вхопився пальцями за мою щоку, злегка потріпав її, я у відповідь розсміялася.

- Ну вистачить уже, - говорю крізь сльози, які виступили на очах від сміху.

- Лаурі, а давай у п'ятницю на студентську вечірку підемо? – веселим тоном висловлює ідею.

- А де це буде? І о котрій?

- В гуртожитку. Туди, до речі, вже вся наша група переселилася. Веселяться майже щовечора, але у п'ятницю буде з музикою та танцями. Близько сьомої збираються зазвичай.

- Хм, а навіщо до гуртожитку всі перебралися? Додому за три секунди можна дістатися…

- У тому й справа… Вдома предки пресують, а там свобода. Я зі своїми теж домовитися хочу. У гуртожитку ще є пара вільних місць, можна підселитися до пацанів.

- Правда? А до дівчат можна?

- Не знаю, мабуть, так. Карамелька зацікавилася, бачу?

- Угу.

Так, задумалася. Я знала про існування студентського гуртожитку у вежі, бо там жив Томан. Але ніколи не розуміла, навіщо студентам-магам жити десь поза домом.

Інша річ, якщо взяти мою ситуацію... Це ж реальний шанс піти з дому у вільне плавання. Може містер Нотрил саме це й мав на увазі, говорячи, що я сама можу за себе вирішувати.

- А за гуртожиток платити треба? Скільки коштує? - Закидаю Рокса запитаннями, які за секунду виникли в голові.

- Та там копійки якісь, може кілька тисяч на місяць, я точно не знаю. У кімнаті три-чотири особи.

Я потерла долоні, радісно посміхнулася. Підняла голову і зловила на собі погляд містера Нотрила. Одночасно з цим почалося заняття, і я постаралася засунути в дальній кут пам'яті те, що дозріло в моїй голові, але мені це не вдалося. Літала під хмарами всю пару. Схоже, містер Нотрил помітив мою часткову відсутність, але чорними зірочками не нагороджував, я ж сиділа тихо.

- Лаурі, до мене в кабінет, - викладач викликав мене наступної перерви.

Моя коробка від Аліти Дартон так і стоїть у кутку. Я глянула на неї з голодним інтересом. Не терпиться зазирнути, що там усередині. Але нехай ще лежить тут. Вирішу питання із гуртожитком, тоді й зможу забрати свій реквізит для реклами.